Мені 27 років, майже 10 з них я перебуваю у стосунках. Мій хлопець просто диво, мрія будь-якої жінки. Він добрий, відповідальний, розумний, господарський, добре заробляє, а головне — шалено мене любить.

Пару місяців тому я зробила йому дуже боляче, сказала що розлюбила. І це правда, у мене вже давно немає тих почуттів, як раніше. Мені з ним нудно, нема про що поговорити, у нас немає спільних інтересів, спільних друзів, у нас не збігаються вихідні, відпустка, навіть у різний час працюємо.

А ще 2,5 роки тому у мене з’явилися почуття до іншого чоловіка, мого колеги. Він програє моєму хлопцю за всіма параметрами. Головою я це розумію, але зробити нічого не можу, тому що просто божеволію від нього.

Мені було дуже важко з цими думками наодинці, але десь місяць тому він зізнався, що теж давно закоханий у мене і хоче, щоб ми були разом. Після одного із корпоративів, я з ним переспала. Тепер я просто психологічно розчавлена, не знаю, що робити, ніби потрібно вже зробити вибір. Але я не наважуюсь.

Я почуваюся повною нікчемністю, тому що не розумію, як такі сильні почуття могли просто зникнути, як такі чудесні стосунки можна просто так взяти і зруйнувати. Якби мій хлопець був поганим, мені, напевно, було б легше, але він робить все для того, щоб я була щаслива і до останнього вірить, що все буде добре. Тому я просто не можу уявити, що зроблю йому боляче, він не заслуговує на це, а я не гідна такої доброї людини.

Хлопець часто каже, що почувається винним, бо так і не зробив мені пропозицію і не наважився дозволити народити дитину, коли я була готова до цього. Я часто думаю, що якби все трапилося у слушний момент, то ми не зіткнулися б із такими проблемами зараз.

Ще мені здається, що причиною нашого віддалення стала робота. У нас кардинально різні сфери діяльності: він займається програмуванням, а я – професійний музикант, а це постійні заняття, гастролі, поїздки. А познайомилися ми студентами, коли у нас ще були спільні цілі.

Я відчуваю до нього подяку за все те, що ми мали й жалість, яка не дає мені зробити крок уперед. Я не знаю, чи я вчиню правильно, розірвавши з ним стосунки, я вже не довіряю навіть собі. А почуваюся я нещасною, мене нічого не тішить і нічого не хочеться, єдине, що приносить світлі емоції, це почуття до колеги.

Його я, до речі, теж змушую страждати через свою невизначеність. Як вчинити у цій непростій ситуації? Залишити все як є, сподіваючись, що все влаштується, постаратися забути про нове захоплення? Чи зробити крок наосліп, на зустріч можливому щастю?

Якось давно, на початку нульових, мені пощастило потрапити в дружини чоловіка західної культури. А передісторія була така: може хто з вас ще пам’ятає, що тоді по телебаченню транслювалося багато бразильських,

Мій найкращий друг – чоловік.З підліткового віку, начитавшись романів, шукала, напевно, таку ж любов, яка в них описувалася. Але героя свого роману, як виявилося зустріти не так легко. То хлопець

Закохалася в блогера. Доводиться тепер його утримувати фінансово. Просто до безумства закохалася в хлопця. Так, що голову знесло. Він такий гарний, з глузду з’їхати можна. Навчається, на рік старший за