Коли не стало моєї бабусі, вона залишила моїм батькам у спадок свою квартиру. А потім мама з батьком купили сусідню, розсудивши, що дітей у них двоє, і коли вони виростуть, їм обом буде потрібно житло. Таким чином ми з братом стали сусідами, живемо на одній площадці в сусідніх квартирах.

Я старша за брата на 5 років, ч першою вийшла заміж, народила дитину, відсиділа декрет, працюю у мережевому магазині старшим продавцем. Півтора роки тому сім’ю створив і брат, тож у мене з’явилася зовиця Катерина.

Подругами ми не стали, давалася взнаки різниця у віці у 8 років, але спочатку стосунки між нами були нейтральними. Катя навіть могла раз на місяць увечері на чай зазирнути до мене, погратися з племінником чоловіка, поговорити. Та й на спільних родинних заходах ми спілкувалися.

Мама раділа з того, що ми поряд, вважаючи, що в свій час прийняла правильне рішення.

– Тепер дві сім’ї поряд. Допоможете один одному, якщо що, – казала вона.

Мені, прямо скажу, допомога не була потрібна. Із сином у мене на «підхваті» завжди сиділа свекруха, зі школи його забирала вона. Батьки у нас ще працюють, а мати чоловіка вже на пенсії.

А ось Катя останнім часом почала користуватися нашим сусідством. Почалося все тоді, коли вона пішла в декрет і от-от мала народити.

– Слухай, – дзвонить мені на роботу ближче до вечора, – можеш йдучи з роботи купити мені хліба, молочка, та й сир, мабуть. Мені важко потім з пакетом на 4-й поверх підніматися, а тобі все одно по дорозі.

В принципі, звичайно, мені на дорозі. Магазин недалеко від нашого будинку, та й захопити молоко і хліб зі шматком сиру мені не важко. Все одно я теж продукти додому несу. Тільки такі прохання стали регулярними, буквально за кількістю моїх змін на тиждень, а гроші за продукти Катя мені стала «забувати» віддавати.

– Так хочеться полуниці, –дзвонила родичка, – купи, а? Так, ще б гель для прання, ковбаси якоїсь доброї.

Січень місяць, полуниця за ціною золота, мало того, що гроші мені віддавалися через раз, то ще тягати продукти на дві сім’ї важкувато. Брат допізна працює, так і магазин у нас теж закривається о 22 годині. Навіть чоловік помітив і сказав, що це вже занадто.

Самі ми з чоловіком на закупівлі їздимо раз на тиждень. Я Катерині сказала, мовляв, нехай її чоловік візьме на себе доставку продуктів.

– Він навіть може з нами їздити закуповуватися, – запропонувала я.

Брат із нами їздити не став, але на якийсь час проханнями принести те чи це, родичка мене залишила. Потім у мене племінниця народилася, потім брат поїхав у відрядження на два тижні. Тут Катя знову про мене згадала – попросила купити продуктів за списком.

Я не відмовила, адже брат у від’їзді і вона сама з дитиною. Хоча в чому полягає складність одягнути дитину і піти в магазин? Навіть візок тягати не треба, у нас внизу є відсік на замку, де всі, у тому числі й Катерина, залишають дитячий транспорт.

Купила, принесла. Катя швидко взяла пакет і, сказавши, що дочка крехтить, треба до неї, зникла, а двері зачинилися. Коротше кажучи, за ці два тижні я принесла харчів дружині брата на дві тисячі гривень. З них мені одного разу віддали 5оо Усе.

Тому коли брат повернувся, я прямо йому сказала, скільки мені він винен. І за всі попередні рази теж нагадала. Він був дуже здивований, тому що завжди віддавав гроші дружині, а от чому вона не повертала їх мені – це вже інше питання.

Брат із дружиною поговорив, як він розповів, дружина просто відкладала заощаджені на продуктах гроші в скарбничку на всякі приємні дрібниці для себе.

За свою дружину брат вибачився і попросив більше нічого їй не купувати. А за тиждень після розмови дружина брата з коляскою зустріла мене біля під’їзду.

Вона мені сказала, що знати мене після цього не хоче, мовляв, їм самим важко, а я в них останні гроші забрала. Їй я нічого не відповіла, а мамі з батьком, і брату сказала, що я знати таку родичку я більше не хочу.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело