«Я тут не господар, чому маю щось робити?» – Заява зятя. На щастя, це не мій зять сказав, зять мого брата, але теж родич.

Ось тепер замислююсь: а чи треба допомагати дітям? Швидше за все, вони мають вирішувати свої проблеми. Я теж допомогла дітям із покупкою житла: розміняли свою квартиру, дітям віддали за одну.

Але вони відразу продали і взявши іпотеки, купили більше. Тож тепер це майно назвати своїм я не можу.

Мій брат зробив жест ширшим — на весілля дочки, подарував двокімнатну квартиру. Було це ще десять років тому. Здавалося б, живи та радуйся.
Але проблеми виникли одразу. Новоспеченого чоловіка та його рідню з першого дня мучило питання прописки, вони вважали, що насамперед після весілля треба бігти і прописувати хлопця у нові хороми.

Хоча яка різниця – живеш і живи, хто тебе жене, зараз це питання при прийомі на роботу не варте. Ви що, заради прописки та квартири одружилися?

Не просила наречена перевести на неї машину нареченого. Але рідня ходила і говорила приблизно так «Не прописують, от які. Юля (моя племінниця) часто зверталася до батька за допомогою типу «Унітаз потік, треба полагодити», «Батарею подивитися», «Кран потік».

Зрештою брат не витримав і сказав зятю: ,,Я, звичайно, завжди допоможу, але чому ти сам не можеш кран поміняти, розетку?”

А зять відповів: ,,Я тут не господар, чому маю щось робити?”

Веди дружину на свою житлоплощу і будь господарем! Усі хочуть легких шляхів. Зрозуміло, що жити не стали, розлучилися.

Життя потрібно будувати самим, проходити шлях разом від гуртожитку до комфорту. Подарунки батьків можуть і життя зіпсувати. А Ви як вважаєте?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело