Марія та Сашко познайомились у студентські роки, одружилися. Взяли квартиру в іпотеку, двох дітей народили. І начебто все добре в них було. Чоловік працює, дружина теж вдома не сидить, працює в дитячому центрі, дітлахам малювання викладає. Марія завжди малюванням захоплювалася, але батьки наполягли, щоб нормальну професію отримала. Марія в педагогічний інститут пішла, на вчителя початкових класів, але після народження дітей стало складно поєднувати школу і дітей, тому зі школи пішла і пішла викладати у гурток.

Сумувала Марія лише про одне, що сімейне життя часу на захоплення не залишило. Вранці всіх проводити, вечерю приготувати і на заняття пора. Чоловік додому о сьомій повертався, бо поруч працював і час на дорогу не витрачав, а в Марії заняття до восьмої вечора.

Чоловік приходив з дітьми додому, грів вечерю, годував дітей і кожен розбредався у своїх справах. Дочки грали у своїй кімнаті, а Сашко дивився телевізор. Коли приходила Марія, вона мила посуд, готувала чоловікові обід із собою і вже йшла укладати доньок спати.

Багато хто так живе. Ось і Марія з Сашком так жили.

Але щось у житті пішло не так. Раз Саша на роботі затримався і доньки з Марією до кінця її робочого дня просиділи, другий раз знову затримався, потім взагалі повідомив, що його посадові обов’язки змінили і буде по відрядженнях їздити.

Тільки жінку не обдуриш. Та й як обдурити ту, хто добре тебе знає. Тож Сашко якось прийшов із роботи і мовчки почав збирати свої речі. Марія мовчала. Лише молодша донька Катруся підійшла до мами.

-Мамо, а тато на довго їде?

-Назавжди, – Марія говорила спокійно. Після цього Сашко вперше глянув на дружину.

Також мовчки він зібрався і пішов. Розлучення проходило тихо. А що ділити? Квартира ще не викуплена. Вони лише три роки її виплачували, а ще за планом не менше ніж сім років. Сашко відмовився від своєї частки у квартирі. Виявив “шляхетність”. Але як виплачувати іпотеку з такою маленькою зарплатнею як у Марії? Аліменти призначили, але виявилося, що офіційна зарплата у Сашка не дуже велика, решту він отримував як премію, а призначити аліменти з того, чого немає складно.

Сашко пішов. Пішов із життя Марії та доньок.

Марія сиділа у своєму кабінеті і дивилася на екран телефону, де висвітлилося чергове повідомлення, що потрібно зробити платіж за іпотекою. У двері постукали і у кабінет зайшов один з батьків підопічних Марії.

-Марія Василівна, до вас можна? У мене є кілька запитань щодо Оксани.

-Так, Сергій Федорович, – Марія відірвала очі від екрану.

-Оксана сказала, що ви її хвалите. Просто дружина вже мріє, що донька стане великою художницею. А я боюся, що вона зараз захвалить дитину, а в результаті виявиться, що Оксана просто добре малює для свого віку.

Марія посміхнулася. Не всі батьки настільки адекватно дивляться на ситуацію. У групі є дітки, які малюють слабо, а їхні батьки бачать у них не менше, ніж майбутніх Малевичів та Ван Гогів.

-Оксана дуже старанна дівчинка. До великої художниці їй поки що далеко, але якщо старатиметься, то вона має всі шанси дати про себе знати в художньому світі. І як ви правильно сказали, головне зараз не перехвалити. Але талант у неї є.

-Дякую, – Він вже хотів вийти, як помітив напружене обличчя Марії. – У вас щось трапилось? Може допомога яка потрібна?

-Ні дякую, – Марія постаралася посміхнутися, але було складно.

-Тоді до п’ятниці. Оксану бабуся приведе.

-Так, я пам’ятаю, що по п’ятницях її водить бабуся.

Сергій вийшов із кабінету і пішов у роздягальню, де донька намагалася одягнути штанами від комбінезону. Поруч стояли дві інші викладачки.

-Здається наша Марія скоро опиниться на вулиці. Бачила її обличчя сьогодні, – говорила одна викладачка іншій.

-Ти про що? Чоловік же їй квартиру залишив, – дивувалася інша.

-Не квартиру, а іпотеку на квартиру. А з нашими зарплатами далеко не поїдеш. Це вона коли заміжня була, ходила королевою, а зараз все, пшик. – Сергію здалося, що жінка навіть усміхнулася. – Ще пару платежів пропустить і все.

-Зла ти, Олено. У неї горе, а ти зловтішаєшся. – Жінка розвернулася і пішла до свого кабінету. Олена пирхнула і теж пішла.

Сергій знову заглянув до кабінету Марії.

-Марія Василівна. Я тут почув про вашу іпотеку. Ви чудовий педагог і мені дуже хотілося б допомогти.

-Я сама впораюсь, – Марія відчула себе дуже ніяково.

-Ви не зрозуміли. Я щиро хочу вам допомогти. Може якусь роботу вам підшукати. Репетиторство. Ви хто за фахом?

-Вчитель початкових класів, – Марія посміхнулася.

-А Як ви тут опинилися? – Сергій трохи здивувався. – Оксана сказала, що ви художниця.

-Я навчалася у художній школі, але батьки наполягли на іншій професії.

-Я зрозумів, – Сергій думав, але рішення не було.

У п’ятницю Оксану привела бабуся, а ось забирати прийшов тато.

-Марія Василівна, а ви на стінах малювати вмієте? – Сергій Федорович навіть захекався, як поспішав.

-Так, – Марія дивилася на нього з подивом.

-А не хочете взяти підробіток? У мене друг хоче стіну у квартирі розписати. Не хочете спробувати?

-Ви спеціально? – Марія була незадоволена.

-Ні, слово честі. Це хрещений Оксани. Він до нас у гості приходив і коли малюнки Оксани розглядав, то сказав, що хоче у новій квартирі одну стіну розписати. Я йому запропонував з вами поговорити. Він добре заплатить.

Марія не хотіла бути комусь винна, але гроші були дуже потрібні.

Минуло два роки і Марія стала відомим художником у галузі розпису стін. Те замовлення допомогло їй вибратися з боргової ями.

Доньки перестали питати про тата десь за півроку. А за рік перестали приходити і копійчані аліменти від Сашка. У особистому житті також відбулися зміни. Той самий друг Сергія Федоровича виявився дуже надійним та дбайливим чоловіком. А дівчатка в ньому знайшли люблячого батька.

Марія дістала з кишені ключі від машини. Андрій подарував їй на весілля машину, щоб дружині не було важко зі своїми банками та пензлями.

-Марійка, – її гукнув знайомий голос. Вона обернулася.

-Привіт Сашко.

-Я скучив.

-Вибач, ти спізнився, – Марія дивилася на колишнього чоловіка.

-Я скучив за доньками.

-А де ти був, коли вони сумували за тобою? – Марія натиснула на кнопочку сигналізації. – Де ти був, коли нас майже виселили з квартири?

-Але це мої діти! – заперечив Сашко.

-Так, і ти їх покинув. – Марія сіла у машину. – Ось і йди до тієї, заради кого нас покинув. А ми якось і далі без тебе.

Марія сіла в машину і зачинила дверцята. Образа на колишнього чоловіка давно минула, але вибачити йому зраду дітей вона не могла.

Джерело