В свої 75 років я опинилася в будинку для людей похилого віку! Все життя я працювала і жила заради сина, а потім виявилася йому непотрібною.

Правда, у мене є ще і молодша донька, але визнаю, що вся моя любов і увага діставалася сину. Чоловік пішов від мене, як тільки дочка народилася. Я старалася з усіх сил, Дмитро був моїм улюбленцем, що я йому в дитинстві тільки не купувала і як тільки не догоджала. Юля ж росла абсолютно не примхливою і не сильно переживала, що всі мої зусилля спрямовані на виконання бажань брата.

Коли діти виросли, закінчили інститут і розпочали доросле життя, ситуація у їхньому сімействі склалася в такий спосіб. Юля вийшла заміж за аспіранта з її інституту. Вони переїхали спочатку у квартиру його батьків. А потім, коли на роботі пішли справи в гору – взяли під виплату трикімнатну квартиру в спальному районі.

Дмитро ж як жив, так і лишився жити разом зі мною. Привів в дім невістку, але вона нічого робити не хотіла. На роботу не ходила, весь час лежала на дивані біля телевізора, при цьому готувала чи прибирала дуже рідко. Тому вся хатня робота була на мені.

Дмитро легко знаходив відмовки: «дружина сходить». Але невістка й не думала йти. Так я почала сушити сухарі, щоб зайвий раз не турбувати сім’ю сина і зберігати їх на шафі. Обмакну сухарик у чай і начебто хлібчик м’який виходить.

З кожним роком я почувала себе все гірше і коли сили покинули мене настільки, що поїсти сама я вже не могла собі приготувати, мій улюблений син сказав, що мені буде краще в будинку для літніх людей: «Ми для тебе з дружиною містечко придивилися – там про літніх людей дбають дуже добре, там тобі краще буде».

Так я опинилася в будинку престарілих. Як я там плакала плакала, особливо коли всі спати вляжуться: «Синочок рідний зрадив…».

А щоб сестра не дізналася, Дмитро з моєї телефонної книги і видалив її номер. Колись донька мені телефонувала щонайменше раз на місяць – запитати, як у мене справи.

Живучи разом з сином, за все життя я жодного разу не скаржилася дочці на своє становище – не хотіла турбувати її: «У мене все нормально донечко, не турбуйся за мене…».

Але в будинку для літніх людей, коли наприкінці місяця дочка зателефонувала, я не витримала, розплакалася і розповіла дочці, куди помістив мене син з невісткою.

Юля миттєво відпросилася з роботи і приїхала, сказала: «Що ж ти мені раніше не сказала, які у вас стосунки! Чекай мене тут – завтра я тебе заберу!».

І справді, на наступний ранок вона приїхала з чоловіком, посадили мене в свою машину жінку похилого віку і відвезли до себе додому. Тепер я живу в їхній трикімнатній квартирі, мені навіть виділили окрему кімнату.

Ось такий урок від життя я отримала: вкладалася в сина, а подбала про мене донька.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело