А чотири роки тому я познайомилася з хорошою людиною. Іван при першій же зустрічі сказав мені, що я йому дуже сподобалася, і він збирається зробити мені пропозицію, кличе мене заміж.

Я лише усміхнулася у відповідь на цю пропозицію. Проте минав час, а наші стосунки тільки зміцнювалися і ставали все серйознішими. Сама не помітила, як закохалася в нього.

Згодом Іван таки зробив мені пропозицію, і ми зіграли весілля. Я стала його дружиною і відчувала себе щасливою людиною.

Хочу відразу зазначити, що у мого Івана це був другий шлюб, він вже був розлучений на той час. Ще під час наших перших зустрічей він мені чесно розповів, що у нього була дружина, але вони розлучилися через те, що вона знайшла іншого.

Я вже тоді знала, що в Івана вже є син, якому недавно виповнилося 5 років. Він вчасно платить на нього аліменти дружині і планує продовжити це робити надалі. Тому я розуміла, що як батько – він хороший і надійний, а це вже багато говорить про чоловіка, з яким хочеш створити сім’ю.

Незабаром після весілля у нас народилася дочка Мирослава. Ми були щиро раді цій події.

Мої батьки постійно приходили до нас, щоб посидіти і погратися з онукою, вони щиро люблять нашу донечку. Однак мати Івана практично ніяк не відреагувала на цю подію. Буденним тоном лише привітала нас, але при цьому не висловила особливої ​​радості зовсім, наче це просто сусідська дитина.

Більш того за наступні кілька років свекруха жодного разу не брала свою внучку на вихідні до себе додому. Хоча мої батьки постійно це роблять з величезною щирою радістю. Вони щиро дорожать кожною хвилиною, яку можуть провести разом зі своєю онукою і видно, що дуже її люблять.

Однак мати Івана Людмила Василівна всю свою увагу приділяє чомусь лише синові чоловіка від першого шлюбу. Вона постійно приїжджає до нього, щоб погуляти і разом провести увесь свій вільний час, всю увагу і турботу лише йому віддає, не зважаючи на те, що в її сина ще й маленька донечка є.

Людмила Василівна виконує усі прохання свого рідного внука, ні в чому йому не відмовляє. Основна частина її пенсії йде на подарунки для тієї дитини, а потім Іванові доводиться давати своїй матері гроші на життя, бо вона сама звертається до нього за допомогою, а він не може відмовити, бо знає, що свої гроші вона віддає його дитині.

Я думаю, що зрозуміло, що мені це зовсім не подобається. Вважаю, що моя дочка повинна спілкуватися з обома бабусями, але на практиці виходить зовсім інакше, зовсім не по-людськи, як на мене.

Для моєї свекрухи існує лише син чоловіка від першого шлюбу, а про свою внучку вона забуває, наче вона нерідна їй. Більш того вона навіть кілька разів забувала привітати нашу дочку з днем ​​народження. Однак завжди завчасно вибирає подарунки для свого онука напередодні його свята, старається купити щось дороге і потрібне дитині.

Я хочу, щоб люди мене правильно зрозуміли, я зовсім не забороняю своєму чоловікові спілкуватися з його сином від першого шлюбу, адже це було б не правильно з мого боку. Іноді на вихідних він їздить до нього в гості теж, бо то його рідна дитина і я все розумію, а потім вони разом ходять в кіно або парк розваг.

Також батьки його колишньої дружини беруть активну участь в житті свого онука. Це я кажу до того, що не можна сказати, що той хлопчик обділений увагою. Швидше навіть навпаки. Однак це все одно ніяк не впливає на Людмилу Василівну.

Мати Івана вважає, що повинна всю свою турботу і любов дарувати тільки онуку, батьки якого розлучилися і тата поруч з ним немає. Мабуть, її вже не переконати в протилежному, що у неї є ще одна онучка, яка теж потребує її любові.

В душі я чудово розумію, що нерозумно на неї ображатися. Але іноді мені все одно стає сумно через її таке байдуже ставлення до своєї єдиної внучки, моєї дитини. Я думаю, що потрібно просити чоловіка, щоб більше не давав матері гроші, бо велика частина його заробітку йде на зовсім чужу мені дитину. Я вважаю, що це вірне рішення.

Фото ілюстративне.

Джерело