Матвій в той раз повертався додому сумний. Після роботи він зайшов до своєї мами.

Ніна Андріївна стала скаржитися синові, що сама вже нічого робити не може: ні приготувати хоч щось елементарне їсти для себе, ні помити посуд, ні прибрати.

Цього разу вона, як ніколи просила сина, щоб він забрав до себе її, не хоче більше залишатися сама, хоче жити в нас. Ніна Андріївна говорила, що продасть усі свої прикраси, у неї є трішки відкладених грошей ще й пенсію віддаватиме до копійки лише щомісяця нам.

Матвій навіть не знав, що їй сказати, адже він син, а це мама рідна його.

А справа вся в тому, що ще багато років тому, мама переписала свою квартиру на доньку, бо у Матвія бізнес свій, він дуже добре живе, так вона вважала. А Ірина в свої 30 років заміж тоді так і не вийшла, нічого свого немала.

Ніна Андріївна тоді з донькою вирішили, що Ірина доглядатиме матір на старості років, то нехай і квартира їй буде.

Матвій не був проти, його дружина навіть полегшено зітхнула, бо свекруха Наталю ніколи не любила, тепер вона знала, що нікому нічого не винна, не потрібно їй нікого доглядати і квартири не треба – нехай живуть, як хочуть. А жили вони і без того в достатку, Наталя теж була людина працьовита, тому завжди в усьому у них був лад, взаєморозуміння та достаток.

Минали роки, Ірина заміж так і не вийшла, але хотіла влаштувати своє життя за кордоном, бо її найкраща подруга нещодавно досить вдало там вийшла заміж і її до себе стала кликати постійно.

Ірина поїхала, а Ніна Андріївна дуже раділа, бо, як будь-яка мати хотіла кращого життя для своєї рідної доньки.

Але життя Ірини склалося не так вдало, як у подруги. Заміж вийшла за чоловіка з дитиною, згодом сама народила, але жили вони досить скромно. Про маму Ірина згадувала лишень тоді, коли та дзвонила їй ввечері в неділю, та й усе, жила своїм життям та своїми турботами, про життя мами не цікавилася, бо нічого не могла для неї зробити і вони обоє добре розуміли це.

Інколи у неї були думки продати квартиру мами, щоб купити собі більшу, адже вони вчотирьох тіснилися в однокімнатній, але з мамою говорити поки не наважувалася про це, адже забирати її до себе донька не планувала. А де ж тоді подіти її?

А Ніна Андріївна дуже швидко постаріла, а за 15 років донька навідувала її двічі. Навіть тепер, коли вона скаржиться їй на самопочуття, Ірина постійно говорить, що приїхати не може, бо своїх турбот купа.

Хоч, як не зручно було матері, та вона звернулася до сина, бо більше немає до кого. Готова останнє віддати, аби діти допомогли їй, бо сама вже не може. Хоче до сина з невісткою.

Для Матвія це виявилося дуже великою несподіванкою. Він не знає, як повідомити про це дружині своїй, адже ситуація склалася дуже непроста.

Сама Наталя вже давно до свекрухи не ходила, бо та ще в молодості відмовилася від неї, а жити з нею тим паче не хоче, їй ні пенсії, ні прикрас її не потрібно. А Матвій маму не може залишити шкода її, адже старенька, нічого не може сама, а на сестру зовсім надії немає.

Хіба потайки відкладати гроші і найняти доглядальницю для мами, щоб дружина не знала про це. Але це буде нехороший вчинок по відношенню до Наталі, бо вони звикли усім ділиться, така у них сім’я, та й дружину цілком зрозуміти можна.

Матвій зайшов додому. На столі його чекала смачна вечеря, усміхнена дружина та щасливі діти. А він не знав, як почати розмову про маму, яка залишилася вдома сама.

Фото ілюстративне.

Джерело