Моя старша сестра Таня рік тому отримала громадянство Данії.  Батьки її дуже люблять та чекають у гості. Вони неодноразово наголошували, як пишаються нею.

Коли Таня зі своїм чоловіком приїхала цього разу на Новий рік, привезла багато різних  подарунків: і сучасну техніку, і одяг, і екзотичні продукти. Мама з татом були дуже задоволені.

Вони робили все можливе і неможливе, щоб якнайкраще прийняти гостей. Щодня накривали святковий стіл у вітальні. Навіть застелили ліжко для них новою постільною білизною, яку мені з чоловіком подарували на наше весілля.

Коли Таня від’їжджала до сватів, батьків свого Максима, наші мама і тато дістали із погреба майже половину всього, що ми заготовляли на зиму. Також наготували тушки качок та курей.

Як тільки Таня з Максимом поїхали, мамі відразу стало погано. У неї почало боліти серце, і вона пішла пити ліки, а потім до вечора лежала у ліжку. Мені довелося самій прибирати у будинку та мити посуд після гостей. Мій чоловік тим часом колов дрова та топив у хаті. Тато теж відпочивав.

Я чомусь вирішила після весілля, що як молодша донька, залишуся жити біля батьків, щоб їм не важко було. Навіщо то мені було потрібно?

Мої тато і мама дуже себе люблять, зайвого вони робити не будуть. А ми з чоловіком батрачимо по господарству, вирощуючи тих же качок і курей, обробляючи огород для всіх. Мені не шкода того всього для своєї сестри. Але дуже прикро, що батьки ніколи цього не цінують.

Після приїзду Тані я ще більше упевнилася, що зробила помилку, коли вмовила чоловіка жити в моїх батьків. Треба було робити, як сестра, і поїхати жити за кордон. Може б, хоч тоді батьки почали цінувати і нас. Правду ж говорять: «Чим далі, тим рідніші!»

Джерело