Не розумію, як людям вистачає нахабн0сті починати командувати та вести себе а-ля «начальник цеху» із зовсім незнайомими людьми.

Ця історія сталася зі мною, коли я прийшла в лікарню, в стаціонар, мені необхідна була планова операція. Нічого сильно серйозного, процедура була не важкою.

Прийшла я до палати, в яку мене поклали. Думала, що зараз спокійно полежу, відпочину та підготуюся морально та фізично до операції. Заходжу і одразу з порогу чую команди від жінки, що вже перебувала в приміщені і мала бути моєю сусідкою по палаті наступні декілька днів.

Які команди? Вказувала, на яке місце я маю лягти, яку полицю в холодильнику зайняти і що маю робити, по типу «не шуми», «зі мною поговориш зараз, розкажеш про себе», «таку жахливу кофтину більше не вдягай». Ну ви зрозуміли рівень вихованості цієї жінки. Навіть якщо вона старша від мене на 15 років, це все одно не дає їй право так себе поводити.

Хотіла вона покомандувати молодою кров’ю. Проте кров ця виявилася непростою. Я одразу показала характер та не дала лізти собі на голову.

– Пані, будь ласка, не переходьте межі. Ви для мене ніхто і командувати мною не будете. І для початку люди вітаються, а не починають знайомство з наказів. Я сама вирішу, носити мені цю кофту, чи ні, на яке ліжко лягти і на котру полицю в холодильнику покласти їжу.

Бачили б ви її обличчя. Сеньйор Помідор, а чи не ви це часом? Добре, жарти жартами, а жінка справді була дуже зла. Ну а що вона очікувала, коли почала так спілкуватися з незнайомою людиною?

В той же ж день пройшла операція. Це було зранку, тому вже десь в обід я відійшла від наркозу. Коли змогла встати – одразу пішла до їдальні, їсти хотілося страшно. Пообідавши, я придбала в буфеті апельсинів. Насправді я хотіла банани, проте їх не було. Апельсини я також люблю, шкірки завжди зрізаю, сушу та роблю чай. Просто в чорний листовий чай додаю порізані та висушені шкірки, а потім все запарюю.

Я зайшла в палату, сіла на своє ліжко та стала їсти апельсини. Спершу я хотіла з’їсти весь апельсин, але усвідомила, що не осилю стільки зараз після хорошого обіду. Тому взяла ніж та відрізала собі четвертинку, зняла шкірку, та поклала все на тарілочку. Я смакую фрукт і розумію, що на мене дивляться спопеляючим поглядом. Це була та сама жінка.

Всі мої сусідки по палаті сиділи та їли свої смаколики: хто цукерки, хто печиво, хто ще якісь фрукти. Але та пані дивилася саме на мене. Вона наче хотіла спалити мене поглядом. А потім послідували слова:

– Ти йди звідси і їж свої апельсини, де хочеш! Хоч всі їж, але не в палаті!

Нічого собі претензія. Я такого не очікувала від слова взагалі. Аж соком з апельсину попирхнулася.

– Слухайте, чому це я маю йти кудись в інше їсти? Вам це так заважає?

– Так, заважає! До чого вся палата просмерділася твоїм апельсином, до того ж пристойні та виховані люди спершу з іншими діляться, а потім вже і самі їдять.

Тут мене пробило на сильний сміх. А жінка почервоніла та вже готувалася кричати на мене, але я її перебила:

– Якщо ви так хочете апельсини, то йдіть буфет та купіть, вони не сильно дорогі, вам точно по кишені. І раз пристойні та виховані люди спершу діляться з іншими, то чому це ви не пригощаєте нас всіх тим соком, що у вас на полиці стоїть? Тоді це ви невиховані, хіба ні?

Після цих слів до мене вона ні говорила, ні навіть голову не повертала. До самої виписки мала спокій.

Чому ж я не поділилася з тою жінкою апельсином? Тому що, по-перше, вона дуже некрасиво та нахабно себе поводила, а по-друге, я вже раз лежала в лікарні, і донька принесла мені свіжих гарячих вареників. Так я вирішила пригостити сусідок по палаті. І що ви думаєте? З 15 вареників мені залишилося всього 3. 3! Ви уявляєте? Тому більше я з іншими не ділюся.

Джерело