До речі, це дуже християнське слово. Є така брехня – “християни ніколи нікому не відмовляють”. Кістьми ляжуть, але всіх спасуть. А насправді так не працює. Не ми спасаємо, а Бог.

Бо коли я вважаю, що можу і маю когось рятувати, то щось пішло не так. Ми не рятуємо, ми можемо допомогти, якщо інші потребують допомоги.

Але я не про це. Я про слово “ні”.

Я кажу ні, коли люди просять зробити за них те, що вони можуть самі. Але не хочуть.

Я кажу “ні”, коли не маю сили допомогти. Бо з порожньої кишені нема що дати.

Я кажу “ні”, коли хтось хоче допомогти мені, а я не просила. Хоч навіть хочуть мені кращого. Але “ні”, бо звідки їм знати, що для мене краще?

Я кажу “ні” навіть на добрі речі, коли їх забагато. Бо все потрібно в міру.

Я кажу “ні”, коли людина переступає межі і хоче увійти в моє життя з брудним взуттям. А я таких не впускаю.

Я кажу “ні” на багато речей, порад і пропозицій. Бо відчуваю, коли мені чогось забагато.

І це нормально. Бо кожне “ні” чомусь одному – це “так” собі. Своєму серцю. Своєму здоров’ю. Своєму відпочинку, без якого навіть коні здихають. А я не кінь. Ні))

Навіть Бог не переступає межі людини і приймає кожне “ні”. Хоч Йому я ніколи свідомо не відмовляю. Перед Його пропозиціями неможливо встояти.

Чарівне слово – не “будь ласка”. Чарівне слово – “ні”.

Як його сказати вголос і не мати почуття провини?

Спитай себе: а чи це добре для мене?

Якщо ні – то “ні” і крапка.

Успіху!

Антонія Зоряна Шелепило, МНІ

Джерело