Ми з Тарасом жили вже три роки у квартирі з його мамою Ольгою Петрівною у 3-кімнатній квартирі. Справа йшла до весілля, лишалося кілька тижнів, як мама нареченого раптом висловила мені все про мою рідню, я дізналася так багато нового! Але про все по-порядку.

Треба сказати, що Ольга Петрівна незаміжня і Тарас у неї єдина дитина, а, отже, головний чоловік у її житті.

Ми з Тарасом одружилися, ще за рік народився син. Не можу точно сказати, коли з’явилося це неприйняття, напевно, коли я ходила в очікуванні Артурчика. Я зрозуміла, що не хочу повертатися з роботи додому, коли чоловік працював допізна, а його мама вже була вдома. Я йшла гуляти, щоб не бути з нею на одинці під одним дахом, вдавала, що сплю, щоб вона мене не зачіпала спілкуванням.

Що саме мене не влаштовує? Вона завжди втручається кругом. Входить до нашої спальні без стуку, коли їй заманеться. Господарює у нашій кімнаті, коли нас немає. Може подивитися в наші телефони і прочитати повідомлення, стоїть і слухає телефонні розмови та ще й доповнює своїми коментарями, коли у мене немає можливості вийти з кімнати.

Коли ми з Тарасом про щось між собою у її присутності розмовляємо, Ольга Петрівна замість мене чи чоловіка відповідає на наші запитання один одному, намагається все влаштувати, коли її ніхто не просить, оголошує свою думу, коли її не просять, причому дуже наполегливо.

На перший погляд нічого такого в цьому немає, просто звичайна нетактовна бабуся. Раніше мене це навіть смішило. Але як тільки час спілкування з нею збільшився, адже я з дитиною в декреті, я помітила, що не можу довго перебувати з Ольгою Петрівною на одній житловій прощі.

З народженням сина все посилилося, вона постійно рветься до дитини. Від неї нікуди не сховатися. Чим більше я намагаюся відгородитися від неї, тим наполегливішою вона стає. Зараз я майже не спілкуюся з нею, відповідаю односкладно, дитину їй не даю. Підстрибую від одного її вигляду та голосу.

Просила Тараса з’їхати на орендовану квартиру, але йому шкода грошей. Ми збираємо на своє житло, сподіваюся, чоловік не планує його оформляти на свою маму. Тарас и сам частенько вступає з мамою в суперечки. бо і йому не просто від її опіки і наполегливісті, дуже вже Ольги Петрівни багато в нашому житті.

Моя найбільша, мабуть, помилка – при переїзді я не поставила умови, що ми житимемо окремо від неї. Я сама пропонувала, щоб ми брали її з собою кудись, спілкувалася з нею, щоб їй не було сумно. У її характері я розібралася згодом.

На вигляд – весела добра кругленька старенька, яка напихає всіх їжею, мало не насильно. І завжди готова всім допомогти. А в реальності виявилося, що якщо їй щось не подобається, вона буде робити все, аби досягти свого і все було по її. Навіть мамі моїй жалілася, що ми її «не слухаємося».

За тиждень до нашого з Тарасом весілля, забула сказати на початку, Ольга Петрівна висловила мені, що мої родичі такі-сякі, я тоді багато нового про себе і своїх рідних почула.

Подругам своїм мама чоловіка розповідає телефоном, що вона нам грошей стільки-то дала, а ми її не цінуємо. Скажу одразу, ми грошей не просили, їй треба було влаштувати показуху на наше весілля. Словом, я в безвиході. Дитину їй не даю. А Ольга Петрівна за нами – по п’ятах. Спілкування звелося наше до мінімуму.

Коли свекруха вдома, намагаюся піти з дитиною кудись. Або сиджу у своїй в кімнаті. Кілька разів намагалася по-доброму сказати, щоб вона була не такою нав’язливою, але цей танк вміє не чути того, чого не хоче чути.

Найсумніше, що я відчуваю себе винною в тому, що не люблю стареньку жінку, яка народила і виховала мені чоловіка. Але не можу нічого з собою вдіяти. Я багато разів обіцяла собі стриматися, бути з нею чуйнішою і лагіднішою, але щойно чую голос Ольги Петрівни – у мене «зносить дах». З чоловіком, звісно, ​​через це виникають непорозуміння.

Дуже не просто мені, дуже, ось що я хотіла всім цим сказати. А Артурчику потрібна щаслива мама, та де її взяти?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Джерело