На вихідних ми всією сім’єю заїхали до моїх батьків. По дорозі купили гостинців: ковбаску, сир, хорошу рибину, ну і звісно ж, що я всунула мамі в кишеню тисячку. Вона щиро подякувала, хоча перед тим говорила, що в нас маленька дитина, і нам потрібніше. А вже на наступні вихідні ми вирушили в гості до свекрухи.

Звичайно, допомагати батькам – свята справа, і я в цьому не просто переконана, а із задоволенням і без будь-якої внутрішньої напруги допомагаю, разом із чоловіком, і продуктами, і грошима.

Але, якщо у моїх батьків наша допомога викликає лише подяку, вони її не чекають, і намагаються якось допомогти нам теж, то у свекрухи підхід зовсім інший. Нашу допомогу Ірина Іванівна сприймає як належне і, якщо ми не маємо можливості її підтримати матеріально, відразу займає позицію “моя хата з краю”.

Особливо це стало помітно, коли в нас з’явився син. Зрозуміло, що поява в сім’ї дитини – це чималі витрати і вільних грошей у нас практично не було. Ірина Іванівна відразу звернула спілкування до формату нечастих телефонних дзвінків.

Час минав, онук підростав, і вже не вимагав особливих “капіталовкладень”. Бабуся розслабилася, і раптом запалала до онука любов’ю:

– А що ви не привозите мені моє щастя? Так хочеться побачити Максимка!

І ми везли “щастя” до бабусі, а разом з ним – об’ємні пакети з презентами та конверти з вмістом, що найбільше цікавило бабусю, що скучила за онуком. Зустрічі були стандартними – бабуся зображала радість при зустрічі і сум при розлученні, насилу стримувала емоції від презентів, а через день-два знову “дуже сумувала за онуком”.

На жаль, не все в нашому житті таке стабільне, як хочеться. Наш фінансовий фундамент похитнувся. Чоловіка скоротили, причому скоротили без усіх, покладених при цьому, виплат.

Любомир, звичайно, не став сидіти вдома, почав активно шукати роботу та поповнювати сімейний бюджет підробітками. Я насилу, але втрималася “в сідлі”, і на мою зарплату ми і розраховували, плануючи покупки найнеобхіднішого і, такі ж необхідні, виплати.

Звісно, ​​про якісь пакети та презенти в конвертах нам довелося забути. І у свекрухи, за дивним збігом обставин, миттєво зникла любов до онука. А навіщо їй, питається, гості, які приходять із порожніми руками?

Але час своє робить, ми стали на ноги. Любчик знову влаштувався на роботу із чудовим щомісячним доходом.

Приблизно через пів року ми знову вийшли на колишній рівень, і вгадайте, що трапилося з почуттями свекрухи?

Правильно! Вона знову стала скучати за онуком онука!

Адже син з невісткою знову почали приїжджати з пакетами і конвертами, а посюсюкатися пару годин з малюком – воно того варте, у сенсі заповненого холодильника і гаманця, що збільшився в обсягах.

Мене такі “споріднені” почуття абсолютно не влаштовують. Наш Максимко підріс, і я бачу, що він розуміє всю нещирість проявів бабусиної любові і прихильності, і для мене це дивно – любити за те, що тобі привезли продукти та гроші. Але свекруха має свої життєві принципи.

Любомир тримає суворий нейтралітет у цих питаннях, вдаючи, що не розуміє суті того, що відбувається. Звичайно, це його мати, і він не може прямо висловити їй те, про що думає. А я до цього вже морально готова, і при першій нагоді спитаю свекруху, якщо знову у нас виникнуть проблеми з грошима, коли випарується її любов до єдиного онука?

Фото ілюстративне

Джерело