Заміжня я була на той момент 9 років. І випадково познайомилася з хлопцем. З того дня все почалося в моєму житті.

Звичайно, всього я не зможу пояснити і передати, але хоч частину взагалі. Я дуже полюбила цього хлопця, приховуючи це від усіх, бо була заміжня.

Я думала, що зможу відмовитися від цих почуттів, але вони ставали дедалі сильнішими. Від цього хлопця я приховувала, що живу з чоловіком, сказавши йому, що я з чоловіком у сварці, бо боялася втратити його.

Моя прихильність до нього стала настільки великою, що я вже не уявляла свого життя без нього. Щодня я бігла до нього, поспішала з роботи побачити його як дитина. Жила в страху, бо боялася, що про це дізнається чоловік.

З моменту нашого знайомства і до наших перших інтимних стосунків минуло півроку, я полюбила його незалежно ні від чого. 8 місяців по тому чоловік все дізнався і це був найстрашніший день у моєму житті.

Чоловік настільки любив мене, що плакав і благав мене не йти і повернутися. Я нічого не чула. Моє серце так любило, що все було вимкнено. Чоловік виїхав за кордон.

Я писала йому і дзвонила, тому що в шлюбі була чимало і звикла до нього, тому що він був не тільки чоловіком, а, мабуть, більше за друга.

Мій юнак, з яким я почала жити, залишивши чоловіка, почав до мене погано ставитися, говорячи, що я зрадила його з чоловіком, зраджуючи. Потім вони почали спілкуватися з чоловіком, обговорюючи мене.

Вибачте за подробиці, але вони обговорювали, скільки разів, і у кого було зі мною.

Але я незважаючи ні на що, не змогла відліпитися від цієї людини. Він ображався на мене, йшов, блокував. Я бігла, плакала, вибачалася, принижувалася.

У відповідь слухала неймовірні образи. Але все одно просила. Сиділа і спала в нього під дверима. І це було постійно. Потім ми поїхали за кордон. Він дізнався, що я писала чоловікові. Чоловіку я писала, тому що ця людина мені постійно говорила, що не хоче зі мною ні сім’ї, ні дітей, що я не гідна його.

Коли дізнався, що писала чоловікові, дуже побив. Але я все одно бігла за ним. Приїхавши за кордон, він ревнував до всіх. І щоразу при сварці ображав і блокував мене. Усі ці образи чули всі. Але страх усередині мене не давав мені піти.

Потім він розшукав і хлопця, який був до нього зі мною, ми з ним дружили, але я послала його, оскільки він почав переходити межі.

І разом з тим хлопцем вони обговорювали мене, говорячи страшні слова. Бували часи, коли все налагоджувалося, але постійно шукав привід посвариться. У телефоні у моїх поглядах на вулиці.

У розмові із батьками. Я видалила всі сторінки в соц. мережі, щоб не викликати ревнощів, він все залишив, сказавши, що це його особистий простір.

Минуло вже два роки, як ми разом із ним я вже розлучилася, він наполягав на цьому. І нічого. Він каже, що я не варта його. Що я – ніхто. Що я не гідна його хороших слів, так тим більше дітей.

Ще не написала, що за цей час я залізла у великі борги. Втратила себе і перестала себе шанувати. Він постійно мені каже, що я легкої поведінки, тому що зраджувала чоловікові. Хоча у мене цей хлопець був єдиним після чоловіка та взагалі другим чоловіком у житті.

Тепер я почуваюся придушеною, і совість загризає мене, бо я все зруйнувала, образила, втратила друзів, отримала засудження від знайомих, але натомість нічого не побачила від нього.

Почуття сильні до нього, але востаннє дуже принижувалась. Бігла за ним просила, а його друг і його брат сміялися з мене, він обзивав при них і посилав на три літери, штовхав мене як безхатька.

Що мені робити, я в розпачі? Він практично ніколи не вибачався. Казав, що я тільки цього й заслуговую. А що тепер? Мені страшно.