Днями моя мама мене неприємно здивувала і тепер я не знаю, як мені після цього з нею спілкуватися. Я випадково побачила, що вона ховає від мене їжу, тепер почуваюся так, ніби я її об’їдаю.

Живемо ми окремо, у мене є ще сестра, ми обоє заміжні, у кожної по двоє дітей. Ні я, ні сестра ніколи не просили допомоги у матері і не розраховували на неї. Житло ми придбали самі, в кредит, який платимо й досі.

На батьків ми із чоловіком не розраховували. У мене одна мама, у чоловіка на батьків ще його молодший брат і літня бабуся. Максимуму могли попросити підстрахувати нас із дітьми на якийсь крайній випадок.

Мама про те, що вона не може допомогти дочкам переживала. Засмучувалася, що за життя нічого не нажила, але ми її переконували, як могли. Не всі народжуються із золотою ложкою в роті, що вдієш. Але мама і з нас не хотіла грошей, жила на свої, а це вже непогана допомога.

Поки діти були маленькі, ми до мами їздили рідко. Живе вона від нас далеко, та ще й їхати із пересадками. Вона до нас теж їздила не часто, але коли діти підросли, ми намагалися щотижня з’являтися у бабусі. Мені здавалося, що я роблю правильно, адже онуки мають бачитися з бабусею. Сама мама була ніби рада нашим візитам.

У нас, як я вже говорила, з вільними грошима було не густо, але я все одно щоразу привозила якісь гостинці до чаю. Приїжджати з порожніми руками мені було ніяково. Мама ж завжди засмучувалася, що нічого смачненького для онуків у неї немає, начебто ми до неї приїжджали.

Але минулими вихідними я їхала не з порожніми руками. Батькам чоловіка від якихось друзів перепала половина свинячої туші. Поділилися вони і снами, а я вирішила поділитися м’ясом із мамою.

У нас воно лежало в морозилці нормально, але у мами холодильник старий, морозилка маленька, м’ясо туди не містилося таким шматком. Вирішили розморозити, порізати і так розкласти. Але для цього потрібна була велика тарілка і мама сказала, щоб я пошукала на балконі.

Я туди й попрямувала. Але у вказаному місці не знайшла. Почала шукати по всьому балкону, і замість тазу виявила пакет із продуктами. Там був сир, ковбаса копчена, йогурти, фрукти та цукерки.

Мама зайшла мама за мною, і побачивши пакет осіклася. На моє німе запитання мама забрала у мене з рук пакет і випхала мене з балкона.

– Мамо, а це що і чому на балконі? – все ж таки запитала я, коли зрозуміла, що сама мама пояснювати нічого не збирається.

– Продукти. У мене пенсія маленька, я собі трохи купую, але можу це на тиждень розтягнути, а то й на два. А вам це на один раз чай попити.

Прозвучало так, ніби ми її постійно об’їдаємо, що їй продукти довелося ховати. Хоча такого ніколи не було. У гості ми з дітьми до мами завжди ходимо ситі. Я дітям ще якісь сирки купую на випадок, якщо зголодніють. А вона все одно від нас із холодильника продукти на балконі ховає.

Я відразу зібрала дітей та пішла, залишатися у мами було ніяково. Здавалося, що я їй завдаю незручності навіть однією своєю присутністю. Вона, звичайно, нічого не говорить, але вона і про продукти раніше не говорила, а виявляється, боїться, що ми її об’їмо.

Тепер думаю, чи говорити про цю ситуацію сестрі, друге – як тепер спілкуватися з мамою. Начебто сестрі сказати треба, але раптом і сестра на неї образиться. Або раптом з’ясується, що при ній мама продукти не ховає, тоді мені стане ще образливіше.

І як тепер спілкуватися із мамою? По телефону я зможу розмовляти, як ні в чому не бувало. Інша річ у гості їздити. Цього тепер робити не хочеться зовсім, але діти будуть проситися до бабусі, а що я їм скажу?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело