Заміж я вийшла з любові, ми зустрічалися лише три місяці. Перший разом провели, потім у зв’язку з роботою роз’їхалися і зрозуміли, що один без одного не можемо. Я всі свої справи у рідному місті закінчила і рвонула до нього. Ну і останній місяць — це ми після мого приїзду місяць у РАЦСі чекали, доки розпишуть.

Павло у меня золото. Рукастий, веселий, люблячий, я решту чоловіків просто перестала помічати. Зате вони мене почали, з цією людиною поруч я розцвіла.

Синок школяр, нещодавно донечка, наша радість, з’явилася на світ. Але без ложки дьогтю ніяк, самі розумієте. Це свекруха моя, Дана Дмитрівна.

Нещодавно вийшла на пенсію, активності хоч греблю гати, от і взялася зі мною “дружити”. Тільки мені її дружба поперек горла. Колишній завуч, вона не може просто спілкуватися, дотримуючись меж, їй треба скрізь влізти, наставити, направити. І все під виглядом турботи.

Навіть із пологового будинку я чоловікові написала повідомлення з конкретним видом гігієнічних засобів, які були потрібні. І фотку прикріпила, щоби в аптеці не розгубився. Так приніс зовсім не те:

– Мама сказала взяти ці, вона ж жінка, їй краще знати.

– Паш, я то теж жінка…

Але тут просто смішно, дівчата в палаті поділилися, не велике лихо. Але вона ж у цьому стилі постійно живе:

– Танічка, а я ось онуку таку гарну куртку купила! Одразу як побачила, забрала, щоби не перехопили.

– Куртка ця впритул, не застебнути вже, — зітхаю чоловікові. — І дитина таке не одягне, а я змушувати не буду.

– Розумію, але як про це мамі сказати? Образиться…

А свекруха вимагає: старалася, купувала, гроші поверніть за покупку, вона немає таких коштів, щоб просто подарунки дарувати. А порадувати хочеться.

– Ну не відмовляти ж мамі в таких дрібницях? Не знаю я, як її відучити, вона вже доросла, зрозумій, — умовляє чоловік.

Але для мене це не дрібниці: якісь кошмарні памперси, від яких доньку обсипає. То страшні сирітські повзунки. То дивні продукти.

Я точно знаю, як її відучити. Просто припинити цей кругообіг. Пару разів без грошей посидить — дійде до неї. Зібралася вже Паші ультиматум пред’являти, не витримала. Свекруха мені плаття купила.

Розкішне. В блестках. І готівку вимагає.

Я висловила, що я б у житті такого не одягнула. Хоче купувати — хай хоча б запитає, чи у нас її барахлом мішок набитий на балконі. І сукню цю нехай сама носить.

А та сльозу пустила, мовляв, я не маю часу собі сукні вибирати. Вона старалася, випросила у подруги, а я не ціную. Промовилася таки: знайомих багато, віддають їй речі за символічні копійки. Ті, що не підійшли та продавати не хочеться. А вона за них із нас гроші на повну вимагає. І що з нею робити?

Джерело