Я рано овдовіла, мені було двадцять вісім, дочці виповнилося шість років. Було тяжко і морально, і матеріально. Тішило тільки, що житло було своє, від бабусі квартира дісталася. Але все одно доводилося дуже старатися, щоб зводити кінці з кінцями.

Допомагати нам було нікому, мої батьки самі переживали не найкращі часи, а рідня чоловіка була така, що краще б не знати їх взагалі. Влітку дуже рятував город на батьківській дачі, але працювати на ньому доводилося в основному мені.

Але як би важко не було, все одно хотілося і звичайного жіночого щастя. Чоловіка я любила, але мені й тридцяти років не було, хотілося якось відчути себе жінкою. Тільки ось особисте життя не складалося.

Чоловіки на мене увагу звертали, навіть на пару побачень я сходила, але потім дочка влаштовувала сцени. Казала, якщо я когось приведу на місце тата, то вона з дому піде. Мої батьки теж не підтримували мене, вважаючи, що якщо так вийшло, то значить треба всі сили вкласти в дочку, а не “хвостом крутити перед мужиками”. Тим більше якщо дитина так болісно це сприймає.

Я думала, що підросте, стане до цього інакше ставитись, але помилилася. Останні стосунки у мене були, коли доньці було десять років. Вона тоді поставила мене перед вибором або вона, або чоловік. Я вибрала її. Більше тема мого особистого життя не піднімалася.

Дочку я виростила, вивчила і вона пішла у доросле життя. Стало порожньо, я жила як за накатаною – робота, дім, телевізор. Дочка у гості заходила рідко, не до мене їй було. Робота, нові знайомства, дискотеки, а за кілька років і заміж вийшла. Я залишилася фактично одна.

Після весілля донька з чоловіком стали винаймати квартиру, ні зі мною, ні зі сватею жити вони не захотіли. Говорили, що збиратимуть на іпотеку. Частина грошей у них була. Я ще перед весіллям доньки продала батьківську квартиру. Була вона в поганому стані, багато за неї не взяла, але доньціна весілля вистачило, ще трохи лишилося про запас, щоб на житло додати.

Я пропонувала дочці взяти кредит, відремонтувати бабусину квартиру та жити там, але їй цей варіант не підійшов. Квартира на останньому поверсі, ліфта немає, будинок старий, ремонт там треба було робити з нуля, ще й від центру дуже далеко. Відмовилася вона, тоді квартиру на продаж і виставили.

Збирали молодята два роки, але особливих успіхів не досягли, а потім стався раптовий декрет. Дочці вже було двадцять дев’ять років, за ідеєю, вже час.

Під час декрету донька майже не працювала, тож довелося молодятам лізти у заначку, яка залишилася з продажу бабусиної квартири. Я розуміла, як їм зараз непросто, намагалася допомогти грішми.

Після народження онуки я стала частим гостем у дочці. Потрібно було допомагати, бо вона сама не справлялася, пологи пройшли з ускладненнями, на малечі не позначилося, дякувати Богові, але дочка відновлювалася довго.

– Мамо, ти з онукою просто помолодшала, – як заявила мені дочка. – Очі блищать, рум’янець на всю щоку – красуня! Хоч сватай іди.

Я промовчала, посміхнувшись. На собі я давно поставила хрест. Спочатку через доньку, а потім звикла одна, мені вже й не треба нікого.

– А що ти так хмикаєш? Ти ще в мене в самому соку! Ми ще на твоєму весіллі погуляємо!

З того разу дочка стала часто говорити про те, що мені не варто ставити на собі хрест. На день народження мені подарували сертифікат у салон краси. Я хотіла його повернути, але виявилось, що не можна. Довелося скористатися. Мені там зробили стрижку, змінили колір волосся, зробили якісь процедури з обличчям, нафарбували – я не впізнала себе на виході.

– Я ж говорю, ти в мене красуня! Зараз ми клацнемо тебе і фото на сайт викладемо. В мить знайдемо тобі кавалера!

Я соромилася, відмовлялася, але дочка наполягала. Незабаром у мене прокинувся навіть якийсь азарт. Я вже й сама почала переглядати різні сайти знайомств. З одним чоловіком навіть зустрітись вирішила.

Це було справжнє побачення. Я так у юності не хвилювалася, чесно кажучи. Але все пройшло добре, кавалер мені сподобався, ми домовилися зустрітися ще раз, а потім він запросив мене до театру.

– Мамо, можеш завтра з донькою посидіти? А то я хотіла на стрижку записатися, – зателефонувала мені донька.

Я відповіла, що не можу, йду до театру. Вона пожвавішала, почала випитувати подробиці, я без задньої думки розповіла, що чоловік покликав. Вона почала з’ясовувати, скільки років, ким працює, чи вже на пенсії скільки отримує, чи є квартира.

– Та я не випитувала, мені це незручно було, – навіть розгубилася я під таким натиском.

– А що незручного? Отак будеш із ним ходити-гуляти, а потім виявиться, що він тільки й чекає, щоб комусь на хвіст упасти. Для чого тобі жебрак та без квартири?

– На жебрака він не схожий, а квартира, якщо що, у мене своя є.

Дочка заявила, що треба чоловіка шукати з квартирою, щоби можна було піти на його територію, а не кликати на свою.

– У тебе донька і онука на оренді живуть, а ти в квартиру якогось лівого мужика приводитимеш? Ні, вже на квартиру інші плани.

– Тобто, ти все це затіяла, щоб я тобі звільнила квартиру, з’їхавши до якогось кавалера – мене як осяяло.

Дочка зрозуміла, що ляпнуло зайвого, почала викручуватися, що вона просто неправильно висловилася, і взагалі я все перемішала, вона не про це говорила. Але я ще не пошкодилася, щоб не зрозуміти, куди дочка хилить.

Ну, зате стало ясно, з чого така ніжна турбота про моє особисте життя, навіть на салон розщедрилися. Ніколи я її не цікавила і зараз не цікавить, просто шукає місце, куди б мене сплавити. Спасибі, що не стала підсовувати реклами будинків для літніх людей або цвинтарів. Прикро, слів немає.

Джерело