Ми з чоловіком виховуємо свою 5-річну донечку Соломійку. Вона ще ходить в садок, але вже активно готується до школи.

На минулі літні канікули вона захотіла погостювати в бабусі, а та була не проти, тому так і зробили. Цілий місяць в селі – мабуть, для кожної дитини це є просто насолодженням. Бігаєш, граєшся і це все на свіжому повітрі зранку до вечора, а недалеко ще й річка є.

Ми з чоловіком також були раді цьому, мало того, що наша дитина зможе оздоровитись на свіжому повітрі, ще й самі зможемо відпочити від батьківства. От скажіть, хто про таке не мріє?

Заради цього навіть взяли відпустку на роботі й поїхали на море. Ось так, вдвох, як колись. Звичайна закохана пара, яка не обтяжена сімейними обов’язками. Та відпочинок пролетів непомітно – ось ми вже повертались додому і по дорозі забирали донечку.

Проте, замість того, щоб радіти нам Соломійка почала істерити та вередувати. Спершу я подумала, що це через перенасиченість подіями, але по приїзду додому нічого не змінилось.

Навіть навпаки – стало ще гірше. Хоч крики припинились, але було помітно, як донечка навчилась маніпулювати нами й стала зовсім розбещена. З легкістю добивалась всього, що хотіла, будь то нова лялька чи шоколадка. А коли ми проходили повз магазину і не купляли бажану річ, починались істерики та плачі.

Так продовжується вже не один місяць й у мене вже опускаються руки. Пробувала говорити зі своєю мамою, в якої вона гостювала, а та лиш каже не звертати увагу й трішки побалувати її. Але я ж не можу повністю потакати у всьому Соломійці, яке це виховання?

От тепер не знаю, що мені робити з такою поведінкою доньки та як втихомирити її бажання?

Джерело