Тато завжди вкладався у сина, він же спадкоємець! А допомагати батькам доводиться мені

Брат молодший за мене на п’ять років. Коли він народився, батько перестав мене помічати – спадкоємець, продовжувач роду народився. Вся увага та всі сили батька були спрямовані на його виховання. Я ж росла осторонь цього свята життя.

Розподілом грошей у сім’ї займався батько, тому брат мало не з перших років був укомплектований найкращими іграшками, а через мої наряди, яких було й замало, тато влаштовував цілі дебати. Говорив, що він не банкір, гроші не друкує, а ми з мамою можемо лише витрачати сили. Мама у мене, до речі, теж працювала, просто на той момент була у декреті.

Для тата брат був світлом у вікні. Він записав його на різні гуртки, водив туди сам, купував форму та інший інвентар, їздив з ним на змагання, дуже вболівав за свого сина. “Дбайливий батько” – розчулювалися всі, хто не знав, що у батька взагалі дві дитини, але на другу йому було начхати.

На мої успіхи тато не реагував жодним чином. Розсіяний погляд, поплескування по голові зі словами “так, молодець, йди грай” – це вся реакція. Іноді він обмежувався простим “угу”, що в нього могло означати і доброго ранку, і дякую, і будь ласка, і яка ти молодець.

Мама любила нас із братом однаково, намагалася не робити між нами відмінностей. Але через батька її зусилля зводилися до нуля. Якось у брата були якісь прохідні змагання, нічого серйозного, але проходили вони в день, коли мені виповнилося чотирнадцять років. На мій день народження.

Мені хотілося торта, подарунків, друзів, але тато потягнув нас на інший кінець міста дивитися на змагання. Для тата брат був переможцем. Саме його перемогу пішли святкувати до піцерії. Мама несміливо натякала, що взагалі-то свято сьогодні в мене, але тато у своїй манері “так-так, я пам’ятаю, вітаю” перекладав тему на успіх брата.

Я виросла, постало питання про навчання у ВУЗі. Тато одразу окреслив грошовий ліміт, на який я можу розраховувати. Він був досить малий. Або я проходжу на бюджет туди, куди хочу, або доведеться вчитися на платному там, де вистачить грошей. Я подумала і вирішила спробувати вступити на бюджет, а якщо не вийде, то піти працювати. Вчитися аби де мені не хотілося.

На бюджет я не пройшла, від пропозиції вступити до якоїсь невиразної “пельменної” відмовилася. Тато знизав плечима. Мама вмовляла здобути хоч якусь освіту, але переконати мене не змогла. Я влаштувалась працювати продавцем у магазин біля будинку.

Назбриваши деяку суму, я вирішила перебиратися в місто. Зібрала речі, накопичення і поїхала будувати своє життя. Мене ніхто не тримав особливо, мама тільки хвилювалася, як я там влаштуюсь.

Влаштувалася я нормально, не одразу, але все-таки. Знайшла роботу, зняла житло, закінчила курси та вступила на заочку. Брат у цей час закінчив школу і вступив туди, куди хотів – на юридичний. Вартість одного семестру там у півтора рази вища, ніж те, на що батько погоджувався свого часу платити за рік мого навчання.

Після вузу братові дали грошей, щоби він купив квартиру. Він же чоловік, йому належить привести дружину до свого дому. Я ж у цей час борсалася з іпотекою. Від батьків допомоги не було, що мене зовсім не дивувало. Мамі допомагати не було з чого, а тато все спускав на брата.

Нині мені сорок років. Я отримую непогану зарплату, яка дозволила мені закрити іпотеку, купити машину, ростити доньку та допомагати батькам. Брат одружився, у нього двоє хлопчиків, на радість нашому татові. Але він досі не має нічого, крім квартири, на яку йому дали грошей. Допомагати батькам нема з чого, сам у них іноді перехоплює.

Тато пишається братом – молодець же, продовжив рід, народив спадкоємців. Для онуків він дбайливий дідусь, а для моєї доньки ніхто. Вона навіть дідусем його не називає, бо бачила три рази за все життя. Маму мою бабусею називає, бо та до нас у гості катається щомісяця.

Я допомагаю батькам грошима, бо вони вже у віці. Там і харчування має бути хороше, і ліки нормальні, і взуття тепле і неслизьке. Був би батько один, не стала б допомагати, не вважаю, що заслужив на цю допомогу. Але там є мама, яку я дуже люблю і не можу кинути напризволяще.

Джерело