У нас в сім’ї склалася дуже цікава ситуація – батьки, особливо тато, вкладалися в мого брата, не звертаючи особливої уваги на мене. А тепер, коли ми виросли, допомагати батькам маю я, бо у брата поки немає такої можливості.

Брат молодший за мене на п’ять років. Коли він народився, батько загордився – спадкоємець, продовжувач роду народився. Вся увага та всі сили батька були спрямовані на брата, в якого завжди було все, що він забажає.

Гроші заробляв у нас батько, тому він ними розпоряджався, купував сину найдорожчий одяг, найкращі іграшки, записав його на різні гуртки, водив туди сам, купував форму та інший інвентар, їздив з ним на змагання.

Весь цей час я була десь збоку, на мої успіхи тато не звертав уваги. Мама любила нас із братом однаково, намагалася не робити між нами різниці. Але через батька її зусилля зводилися до нуля. Якось у брата були якісь змагання і проходили вони в день, коли мені виповнилося чотирнадцять років. У мій день народження.

Мені хотілося торта, подарунків, друзів, але тато потяг нас на інший кінець міста дивитися на змагання, в яких брат приймав участь. Саме його перемогу пішли святкувати в піцерію. Мама несміливо натякала, що взагалі-то свято сьогодні в мене, але тато у своїй манері «так-так, я пам’ятаю, вітаю» перекладав тему на успіх брата.

Після закінчення школи я хотіла поступати в університет, але не пройшла на бюджет. Батько відмовився оплачувати мені навчання, тому я влаштувалась працювати продавцем у магазин біля нашого будинку.

Зібравши деяку суму, я вирішила перебиратися в місто якомога більше. Зібрала речі, накопичення і поїхала будувати своє життя. Мене ніхто не тримав особливо, мама тільки хвилювалася, як я там влаштуюсь.

Влаштувалася я нормально, не одразу, але все-таки. Знайшла роботу, зняла житло, закінчила курси та поступила на заочне навчання. Брат у цей час закінчив школу і поступив туди, куди хотів юридичний. Вартість одного семестру там у півтора рази вища, ніж та, яку батько не погодився в свій час платити за рік мого навчання.

Після закінчення університету братові дали грошей, щоби він купив квартиру. Він же чоловік, йому належить привести дружину до свого дому. Я ж у цей час наважилася взяти однокімнатну квартиру в кредит. Від батьків допомоги не було, що мене зовсім не дивувало. Мамі допомагати нема з чого, а тато все спускав на брата.

Зараз мені сорок років. Я непогано заробляю, давно поміняла квартиру на більшу, купила машину, у мене є чоловік і донька. Я допомагаю батькам. Брат одружився, у нього двоє хлопчиків, на радість нашому татові. Але він досі не має нічого, крім квартири, яку йому купив тато. Допомагати батькам нема з чого, сам у них іноді бере.

Тато пишається братом – молодець же, продовжив рід, народив спадкоємців. Для онуків він дбайливий дідусь, а для моєї доньки ніхто. Вона навіть дідусем його не називає, бо бачила три рази за все життя. Маму мою бабусею називає, бо та до нас у гості приїжджає щомісяця.

Я допомагаю батькам грошима, бо вони вже на пенсії. Про минуле згадувати неприємно, особливо про те, як все життя батько зі мною поводився. Йому допомагати у мене немає ніякого бажання, але там є мама, яку я дуже люблю і не можу залишити напризволяще.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело