Того дня я прийшла з прогулянки, а свекруха лежить на дивині і газету гортає. На кухні чашка з-під кави і брудна тарілка. – Я вам не служниця, – вирвалось у мене. Та піднялась і опустила окуляри. Під одним дахом з мамою чоловіка я живу дев’ять років. Боженька подарував нам з Тарасом троє діточок. З декрету я не вилажу. Свекруха ще не стара людина, але щоб мені допомогти, навіть в думці немає.

Мене звати Люба. Мені 35 років. Я заміжня. Я почуваюся просто справжньою служницею. Я виконую всю домашню роботу. Я тільки те й роблю, що прибираю за всіма: за чоловіком і за дітьми, ще й за свекрухою. Вона абсолютно нічого не хоче робити по дому. Взагалі нічого!

Моя свекруха, Віра Степанівна, ще не стара – їй ще немає 60 років. Вона почувається чудово. Ще працює, їздить скрізь зі своїми подругами. Свекруха не лізе до нас із чоловіком із порадами та повчаннями. Начебто все нормально. Але тільки чомусь вона взагалі не хоче допомагати мені з домашніми справами?

Зі своєю свекрухою, Вірою Степанівною, ми живемо вже 9 років разом у чотирикімнатній квартирі. Квартира належить моєму чоловікові Тарасу та свекрусі.

За 9 років шлюбу у нас із чоловіком народилося троє дітей. Старшому синові-8 років, другому сину – 6 років, а молодшій дівчинці лише 3 роки. Домашніх справ у мене дуже багато. Потрібно: і прибрати в квартирі, і їсти приготувати, і випрати, і уроки повчити. Треба дітей у дитячий садок і до школи відвезти та забрати їх звідти.

А свекруха у мене як четверта дитина. Вона навіть за собою посуд прибрати не хоче. У її кімнату я не заходжу і не прибираю там. Я вважаю, що це її особиста територія, і нехай вона сама там підтримує чистоту та порядок.

Але є місця загального користування. Наприклад, я встаю вранці, а підлога у ванній мокра, мокрий рушник валяється на підлозі. На кухонному столі стоїть брудний посуд та крихти. Це моя свекруха поснідала і не прибрала за собою, а просто пішла на роботу.

Я не можу за нею не прибирати. Адже мені потрібно після цього годувати дітей, вони мають скористатися ванною. І тому мені доводиться зранку брати ганчірку та наводити у квартирі порядок.

Мій чоловік Тарас мені не допомагає. Він дуже багато працює і приходить додому пізно увечері. Він тільки може почитати дітям книжку, допомогти мені викупати, пограти з ними недовго. Діти дуже цінують цей час, проведений із татом. Тому я намагаюся звільнити чоловіка від домашніх справ, щоб він довше побув із нашими дітьми.

Свекруха приходить із роботи раніше. Але мені вона зовсім не допомагає. Вона просто йде у свою кімнату. Із онуками навіть не пограє. Лежить на дивані, відпочиває. Вона навіть їсть у своїй кімнаті, а потім просто ставить брудний посуд у раковину та все.

Я намагалася не мити за нею посуд. Але тоді вона просто бере чистий посуд та все. Я намагалася поговорити з Вірою Степанівною, просила її допомагати мені.

– Вас п’ятеро, а я одна! Чому я повинна за вами всіма підлогу мити? Мий сама! Я на роботу ходжу, а ти сидиш у декреті! І ви живете у моїй квартирі!

Я вважаю, що свекруха не права. Адже дві кімнати з чотирьох у цій квартирі таки належать моєму чоловікові.

Я, звичайно, прибираю і мию підлогу. Але дуже ображаюся на свекруху через те, що вона мені не допомагає. Я розумію, що вона втомлюється на роботі, але я втомлююся вдома не менше!

Невже не можна хоча б частину домашніх справ взяти на себе?

Що скажете з цього приводу?

Фото ілюстративне

Джерело