Мені, щиро кажучи, таки прикро через своїх тата й маму, не думала ніколи, що таке може вийти. Невже я – єдина дочка у своїх батьків і не заслужила того, чого хочу один раз в житті?

Я знаю, що кожна дівчина ще з самого раннього дитинства мріє про шикарне весілля з розмахом і красиву білу сукню нареченої. Звичайно ж, я теж мріяла, але збутися цьому, мабуть, не судилося мені ніколи, на жаль.

Мої, досить таки забезпечені, тато й мама зовсім не хочуть нічим допомогти нам в організації нашого весілля з Михайлом. А про причини я розповім трохи докладніше, вони мене, чесно кажучи, саму дуже здивували, адже я надіялася, що вони завжди будуть для мене справжньою підтримкою.

Моїм татові і мамі дуже не подобається мій наречений Михайло.

Щиро кажучи, їм би ніхто не сподобався, я вже зараз просто впевнена в цьому. У тата східні коріння в роду, він взагалі думав, що сам вибере мені нареченого, але не ті часи, як ви знаєте, діти самі собі вибирають з ким прожити життя у парі, адже це їхня доля і батьки не мають втручатися в особисте життя.

І взагалі він вважає професію мого чоловіка несерйозною: програміст. Типу, ну що це за чоловіча робота – сидіти як білоручка цілий день біля монітора з ранку до ночі. На його думку, чоловік повинен будувати, робити якусь справжню важку чоловічу роботу, копати тощо. Їм не зрозуміти, що така професія приносить хороший дохід в наш час, і люди досить таки забезпечені там працюють.

А друге, що не подобається моїм батькам, що ми давно спільно живемо з Артемом.

Це найбільше не подобалося моєму татові – знову ж таки, східне коріння не дає йому так просто дивитися на все і, тим паче, на всі сімейні цінності. Але ми ж сучасні люди, і це нормально, що перед першим серйозним кроком в житті треба один одного перевірити, краще побачити одне одного в побуті, щоб потім, відразу після весілля, не думати про розлучення. Зараз усі люди схиляються до такої думки і я вважаю, що це цілком правильний підхід.

Ми з Михайлом вже два роки орендуємо квартиру, і я вже давно його називаю своїм законним чоловіком. Тому тато і сказав – яке вам весілля: йдіть, розпишіться тихенько та й все на тому, вже й сенсу немає робити якесь там весілля. Чисто для формальності хіба що, але це лише зайва трата грошей і нікому не потрібні посиденьки.

А я й досі, щиро кажучи, хочу сучасне гарне весілля: красиву білу весільну сукню, ресторан, голубів, тамаду з хорошою розважальною програмою, так як і всі дівчата, коли виходять заміж.

Мої ж тато з мамою вважають це все несерйозним. Вони вже досить зрілі люди, їм обом уже під 50, і думають, що весілля повинні бути по-старому, як у них: у їдальні з паперовими плакатами і з тамадою дядьком Іваном під народні мотиви, танці під пісні, які будуть грати з маленької колонки та й все. А мама взагалі собі на весілля шила костюм у кравчині. Але ж це ж взагалі була не сукня, а казна що, вона навіть на той час була такою негарною. Я сама добре бачила їх весільні фото.

Ось ці три основні причини. Мені прикро від того, що так склалося у моїй сім’ї і найрідніші мені люди не розуміють мене зовсім: я їх єдина донька, хоча склалося так життя, що у мого тата є діти від першого шлюбу, але він з ними майже не жив, стосунки й досі не підтримує з тією сім’єю.

Невже я не заслуговую того, чого хочу один раз в житті? Тим більше їм фінанси дозволяють зробити це і допомогти нам з Михайлом, але батьки сказали, що і копійки не дадуть на весілля.

Ми, звичайно, могли б взяти кредит з Михайлом, але це було б дуже нерозумно з моєї сторони. День потанцювати, а потім роками з відсотками платити. Ось і мої свекри вважають так само. Вони хоч і небагаті, але все ж через усіх сил намагаються нам фінансово допомогти в організації. Але і, звичайно ж, не без нашої участі. Чоловік вже купив нам кільця і ​​замовив мені білу весільну сукню.

У свекрухи сестра працює в хорошому ресторані, тому для банкету нам зробили хороші знижки. Але все одно, більше ніж на 20 осіб ми всі разом не зможемо оплатити, бо ціни там досить таки високі, адже в наш час досить таки непросто усім живеться, ціни ростуть кожен день. Виключили дрібниці: лімузин, голубів, фотографа. Ведучий буде молодий хлопець, але він пообіцяв, що не підведе нас.

Ох не так я своє весілля уявляла, сподіваючись на своїх батьків, ох не так! Я мріяла зовсім про інше. У нас тільки рідні навколо 12 людей, а якщо включити нас, то друзів можна запросити тільки 6 чоловік, з них двоє свідків. А хороших друзів у нас багато. Половина образяться, адже самі вже натякають, що чекають запрошення від нас, звичайно.

До нашої дати весілля, яку ми з Михайлом обрали залишається місяць, а дива не відбувається, адже слово моїх батьків – то для них закон, вони свою думку не міняють ніколи. Але на наше святкування вони теж збираються. Їм самим не соромно зовсім?

До речі, навіть з моїми свекрами батьки не можуть знайти спільну мову. Вважають їх занадто простими людьми.

Зараз мені так непросто від образи й нехорошого почуття за батька з матір’ю, що передати важко, навіть й не знаю, як це комусь пояснити. Свекруха сяде поруч, обійме мене і заспокоює: «Нічого, доню, все у нас вийде, ми й самі впораємося: відгуляємо ваше свято, розплатимося, все буде добре!»

І чоловік шкодує мене, Михайло все добре розуміє, підбадьорює. Але я розумію, що це несправедливо. Друзі кажуть: так знайди дешевше кафе десь неподалік він нас, на зимовій природі буде не дорого досить. А я такого не хочу, адже мріяла я зовсім не про це. Уже все замовлено і сплановано мною з нареченим.

Щиро кажучи, мені б хотілося так само вчинити з моїми батьками, як вони віднеслися до мене – не запрошувати їх взагалі. Але я не можу так вчинити. Дуже шкода, що моє весілля не буде щасливим днем, воно мені запам’ятається на все життя чимось сумним і хвилюючим. Хіба я так багато прошу? Батьки роблять весілля своїм дітям усі. Я мріяла зовсім не про це.

Фото ілюстративне.

Джерело