Перед спільним життям з нареченим ми вирішили оговорити наш бюджет, він був ініціатором цієї розмови, оскільки хотів, щоб я погодилась на його умови. Вони полягали у тому, що на побутові речі, комунальні послуги та їжу ми витрачаємо гроші разом, а те, що у нас залишається, ми вільні витрачати так, як самі хочемо.

Я не могла зрозуміти такий розподіл бюджету. Чи то наречений зекономити на мені хотів, чи просто надлишком жадібності страждав? Я ніколи раніше не жила з чоловіком, тому навіть думала, що, можливо, так правильніше. Тим паче він сказав, що якщо у когось грошей не вистачатиме, то другий дасть йому у борг, мов справжні ділові стосунки між партнерами.

З Олегом я познайомилась в інтернеті. Ми почали часто разом гуляти, проводити багато часу поруч. Нерідко він водив мене у кафе та ресторани, дарував квіти. Мені подобалось, що він так красиво мене добивається. У нього була своя двокімнатна квартира, тому інколи я залишалась ночувати у нього. У нас були прекрасні стосунки й, мабуть, такими б і залишалися, якби ми не вирішили почати разом жити.

Одного разу ми говорили про наших колишніх партнерів. І він розповів мені, що його колишня була дуже меркантильною, вона постійно вимагала, щоб він віддавав їй все зароблене, а вона сама вирішуватиме, куди його витрачати. А якщо він намагався змінити такий устрій у родині, то вона влаштовувала істерики. Він розірвав з нею стосунки, але для себе виніс урок, що тепер завжди ділитиме всі витрати навпіл. Тобто ми мали все купувати разом у наше майбутнє, а якщо комусь не вистачає, то можна позичити у партнера.

– Ну, це просто, – пояснював він мені: – От за продукти ми палатимемо разом, як і за комунальні послуги, а якщо ти захочеш нові джинси чи помаду, то сама купуватимеш. Ми з тобою двоє дорослих людей, які не потребують чийогось утримання.

Мене це так обурило, що я навіть не хотіла продовжувати розмову далі. Взяла свої речі та повернулась додому, де у сльозах все розповіла татові. Я була переконана, що він мене підтримає, а він лише сказав, що я обрала дуже мудрого чоловіка, і що він би теж хотів раніше до цього додуматися, щоб зараз, як раб, не випрошувати гроші у мами.

Можливо, я щось не так розумію, але хіба нормально називати допомогу рідній людині боргом? Я не проти вкладатися у наше майбутнє, але його бачення цього якесь надто нездорове…

Джерело