Поруч з нами багато років жила одна сусідка, самотня бабуся Євдокія. Але вона була самотньою не тому, що у неї не було родини, ні, у неї була одна донька – Оксана. Але так склалося життя, що Оксана ще молодою поїхала за кордон.

Спочатку вона приїжджала частенько на свою маленьку батьківщину в Україну, так ми дізналися, що вона вийшла заміж, народила донечку, а через декілька років, вже й з синочком маленьким приїжджала.

У Оксани чоловік був непоганим бізнесменом, мав не одну свою справу, було видно, що в них все добре, справи йшли якнайкраще, бо останнього разу, коли я їх бачила, вони приїжджали на дуже дорогому авто, Оксана в гарній, видно, що дорогій, шубі. Все вихвалялися, що тільки з-за кордону приїхали, відпочивали там аж два тижні.

А потім донька моєї сусідки приїжджати якось різко перестала. Бабуся Євдокія спочатку писала до неї листи, потім і телефонувала, але ніхто не відзивався.

Минали роки, та на подвір’я сусідки Євдокії ніхто, крім мене, мами і поштарки, не ступав. Багато років жінка сама собі якось давала раду, в усьому потрохи якийсь мала толк, а три роки тому занедужала.

Бабуся Євдокія постійно лежала, їй потрібен був догляд постійний. Ми з мамою до неї ходили щодня по декілька разів, шкодували її дуже, бо знали її багато років, зріднилися за цей час, добре знали, що більше нікому їй допомагати, її навіть не провідував ніхто і не цікавився нею.

Заходжу в хату, а вона там лежить, просить щось поїсти, хоча б супу тепленького, в аптеку сходити, в магазин за продуктами, крім нас, їй ніхто не ходив. А вона вже старенька була, шкода її, як людину. Хіба так можна залишити саму стареньку людину? Ми з мамою і в сільську раду ходили, розповідали, мовляв, так і так.

А якось, коли я вчергове прийшла до бабусі, вона сказала, що її хата дістанеться мені, до неї на днях прийде секретар сільської ради, і вона скаже, що бабусі потрібно буде зробити та підписати, щоб свою хату залишити в спадок нам.

Того дня нас в дома не було, за що досі сама себе не розумію, ми поїхали до маминої сестри, у неї був день народження якраз, ми не могли відмовити запрошенню. Ввечері, коли повернулися, то бабуся сказала, що все зроблено, щоб ми навіть не хвилювалися про це.

І ми з мамою ще краще стали доглядати за бабусею Євдокією, вже й продукти їй за свої гроші купували, усе необхідне також самі могли придбати.

Старенька сусідка завжди була у нас чистенька й нагодована, адже ми розуміли, що тепер самі несемо відповідальність за неї. Так минуло чимало років.

А після Різдва бабусі Євдокії не стало, я й досі не знаю хто повідомив доньку. І в мене в голові й досі не вкладається, але Оксана тоді приїхала якось дуже швидко зі своїм чоловіком, хоча я не шукала і не дзвонила їй.

Коли Оксана ступила на подвір’я мами, її очі були вологими та сумними. Вона відразу підійшла до мене і стала мені дякувати за все, що я зробила для її мами: доглядала, не залишила саму в скрутну хвилину.

Оксана розповіла, що у чоловіка тоді виникли проблеми і їм потрібно було їхати за кордон, там вони і жили. Але життя було не легким, у них і зараз неприємності, грошей на життя не вистачає, бо ще й досі повертають борги.

Ми усі разом попрощалися з бабусею. І, на моє велике здивування, з усіх тих документів, які нам показав нотаріус, хата бабусі Євдокії належить повністю лише її доньці, хоча сусідка нам завжди протилежне говорила.

Я не могла в те, що мені розповідали, повірити, навіть не знала, як розповісти про це мамі своїй, бо вона у мене вже теж людина пенсійного віку.

Оксана просила мене зрозуміти, але хату вона продасть. Їм зараз дуже потрібні гроші. А хто зрозуміє мене?

Зараз багато людей засуджують мене, а що ти, мовляв хотіла, хата за спадком дісталася доньці, по-іншому і бути не може. У Оксани зараз непросте життя, має неприємностей чимало, а я вирішила скористатися важким становищем старенької сусідки і забрати її хату.

Я говорю, як є, так, доглядала стареньку через хату, думала її майно дістанеться мені. А що, багато б людей на моєму місці взяли б на себе такий тягар просто так і доглядали добре зовсім чужу людину? Завдяки мені з мамою, сусідка була сита і чистенька, кусок хліба в хаті завжди був.

Навіть не знаю що мені робити? До кого звернутися за порадою, поки хата бабусі Євдокії не продана? Можливо, ще можна щось змінити? Чи маю я право на спадок Оксани? Люди в селі не розуміють мене. А я й досі сама не можу зрозуміти, як могло статися таке?

Фото ілюстративне.

Джерело