Батьки завжди пишалися Надією та її прагненням до більшого. З дитинства вона всім говорила, що відкриє свою кав’ярню, навіть спеціально для цього навчалась на юридичному факультеті, проходила різне навчання. Робила все можливе, аби її мрія стала реальністю. Не вистачало її лише коштів на відкриття кав’ярні, про що точно знали її батьки.

Сталось це все на її день народження. Дівчина спеціально повернулась додому з міста, у якому навчалася. Батьки зустріли її з квітами, провели до накритого столу з улюбленими стравами, але головного подарунку ніхто її не вручав. Звісно, Надя надіялась, що це будуть гроші, адже батьки знади про її мрію і те, що вона вже готова до її втілення, не вистачає лише їхньої підтримки.

Половину наступного вечора Надя провела в очікуванні, здригалась щоразу, коли бачила що мама чи тато виходять з кімнати, не могла дочекатися. Лише перед сном батьки вирішили вручити її подарунок. Вони попросили, щоб вона закрила очі, а коли поклали щось у її руку попрохали розплющити. Ще з закритими очима дівчинці це здалось дивними, бо у руці вона тримала маленьку коробочку, куди ніяк би не вміститися гроші.

У її руці лежав старовинний сімейний перстень, він передавався від жінки до жінки у їхній родині уже сьоме покоління. Кільце було старовинним, таких зараз ніхто не носив, мова не модне, та й продати його б не вийшло, ніякої ціннісної вартості не несе, окрім, як казала її мама, «родинної».

Після цього дівчина видавила з себе посмішку, подякувала батькам й повідомила, що втомилась, хоче поспати. Тієї ночі Надя провела у сльозах, а кілька наступних років тримала образу на батьків, хоч і намагалась її приховати від них.

Її мрія про кав’ярню так і не стала реальністю. Вона й сама намагалась назбирати гроші на неї, але там, де вона хотіла викупити місце відкрився магазин біжутерії й вона зовсім опустила руки. А потім вона вся пішла у роботу, за тим знайшла чоловіка і народила дитину, тому тепер сиділа у декреті й не мала часу на мрії.

Батьки хотіли допомагати доньці, не раз пропонували гроші, або щоб вони догляділи онуків, а Надя з чоловіком відпочили, але донька продовжувала тримати образу на маму.

Перші три роки сімейного життя Надя цілком могла назвати щасливими, але потім все пішло не так. Чоловік все частіше повертався додому пізно «під градусом». Скільки всього тоді не перепробувала Надя, щоб врятувати чоловіка та їхній шлюб, але все було даремно. Він уже обрав свій шлях і не хотів нічого змінювати.

Згодом п’яний чоловік впадав у приступи агресії до людей та всього, що його оточувало. Він міг ламати меблі, штовхати дружину, чи ще чого гірше. Звичайні побутові непорозуміння перетворювалися у скандали з розбитим посудом та синяками на руках. Перший час жінка все це терпіла, надіялась, що оцей спосіб точно допоможе, але він був приречений на таку долю, бо вважав, що все добре, а дружина просто вигадує.

Надя не ходила на роботу, тому чоловік, який витрачає всі гроші на випивку та друзів, ніяк не допомагав. Інколи її доводилось навіть у сусідів просити грошей, а потім з дитячих віддавати, щоб було що їсти. Одна бабуся з їхнього будинку і зовсім завжди приносила з дачі Наді свіжих продуктів та закруток, а за це лише просила у неї інколи навідуватися з сином.

Одного разу пиятика чоловіка перейшли будь-які межі. Він закрив жінку та дитину у квартирі на два тижні. Добре, що перед тим жінка запаслась крупами та залишилися якесь добро від бабці з дачі, а так би й не знати чи вижили. Жили ж на 5 поверсі, не виберешся, а дзвонити у поліцію не хотіла, мабуть, боялась, що чоловіка посадити можуть.

Коли чоловік повернувся, то його зовсім не турбувало, як вони жили ці тижні, лише з щирою усмішкою промовив: «Може, мені потрібно було тебе ще раніше закрити? Он, глянь, як схудла! Хоч на красиву жінку стала схожа!».

Чому Надія продовжувала жити з тираном? Можливо, боялась його, або й не могла уявити собі іншого життя, у якому ти сама ним керуєш. Їхній син уже добре підріс, але йму було лише 4, коли тато вирішив почати суворе виховання та обзивати його нікчемою щоразу, коли син захоче до мами, або заплаче.

Синові було 8 років, коли Надія нарешті наважилась піти від чоловіка. У неї була можливість повернутися до батьків та повільно стати на ноги, але й тут вона продемонструвала нечулу гордість та почала самостійно будувати нове життя. Звісно, для такого старту її потрібні були гроші й вона відправилась до ломбарду з великою кількістю речей. Серед них було і родинне колечко. Уже спеціаліст повідомив дівчині, що воно насправді з діамантом. Надю охопила справжня радість. Це ж чудо, що все так склалось, а раптом батьки й знали, яке воно насправді дорого вартісне?

Тоді спеціаліст направив дівчину до хорошого ювеліра. Щоб знайти покупця для такого дорогвартісного кільця знадобився не один день, але після цього жінка отримала таку велику суму, що нарешті змогла здійснити свою дитячу мрію та ще й кілька років спокійно жити на отримані гроші! На жаль, вона і досі не зізналась, яку суму отримала, але думаю, що й тут так все очевидно.

Тепер Надія не ображається на батьків, а лише вдячна їм, що допомогли здійснити мрію, нехай вона і пройшла для цього такий великий та важкий шлях.

Джерело