Цей Новий рік Люда згадуватиме довго. Столичне відрядження затяглося, довелося здати квитки на потяг і залишатися ще на день. Засмучена, вона зателефонувала Ярославу:

– Ярику, привіт! Тарас сьогодні не повернувся, вдруге мене сюди не відправлять – чекатиму на нього. Поїду тільки 31-го увечері. Новий рік доведеться зустріти у дорозі.

– А літак?

– Квитків на літак до Івано-Франківська уже нема – свята! Тільки залізниця.

– Ну, що вдієш – робота є робота. Скинь мені номер поїзда та вагона.

Ярослав відключився так швидко, що Люда оторопіла. Застигши з відкритим ротом, подумала: і це все? Ні слова співчуття? От же нечуйний, хоч би спробував заспокоїти».

У задумі вона пішла до готелю. Байдуже Ярикове «що вдієш» щипало очі.

Думки, одна похмуріша за іншу, все більше псували настрій: “А він так і не приїхав мене провести у Київ, тепер ось зовсім не засмутився, що я не приїду на Новий рік. Може, дуже зайнятий? Чи за кермом був? Я ж навіть не запитала, чи зручно йому розмовляти”. Та ні, навряд. Він би сказав. Таке відчуття, що зі сторонньою тіткою розмовляв і йому взагалі байдуже, де вона буде в новорічну ніч. Певне, є з ким зустріти. Не дарма, отже, мені здавалося, що стосунки зайшли в глухий кут.

Вона зайшла до месенджера: останній раз Ярослав був у мережі, коли отримав її повідомлення з номером поїзда. Прочитано. Ні слова у відповідь, ні смайлика. Дзвонити і щось питати було вище її сил, та й не любила Люда нав’язуватися.

“Подумаю про це завтра”, – сказала собі дівчина і почала ще раз переглядати документи, щоб краще підготуватися до переговорів.

Наступний день пролетів у шаленому темпі, у месенджер вона зазирнула вже на вокзалі: тиша.

У купе поїзда “Київ – Івано-Франуівськ” вона виявилася одна. Людей у ​​вагоні було зовсім мало.

“Зрозуміло, напевно, тільки такі невдахи як я, проводять у дорозі новорічну ніч, – подумала Людмила, і одразу сама себе виправила: Ну, або божевільні романтики”. Вона знала, що думки матеріальні, тому намагалася не сумувати, навіть коли кішки шкрябали на душі.

Застелівши ліжко, Людмила налаштувалася обміркувати своє майбутнє життя. Треба було загадати правильне бажання, задати вектор на новий рік. Старе щастя зберегти чи нове замовляти – вона досі не знала.

«Кого я обманюю? Час щасливих зустрічей закінчився вже у вересні. Ми почали рідше бачитися, Ярик дедалі частіше вибирає замість мене роботу. Скільки я натякала, що хочу бути з ним і чекаю рішучого кроку, а він робить вигляд, що глухий. Наче чекає, щоб я сама визначилася, залишитися чи розлучитися. А тут ще ця святкова ніч. Прямо перевірка, як на замовлення. Надто вже спокійно Ярослав відреагував на те, що проведе її без мене».

Людмила мимоволі згадала, як весело та галасливо вони зустрічали попередній Новий рік. Із компанією друзів виїжджали за місто. Казковий ліс, ялинку у вогнях на вулиці. Вони зліпили сніговика, гралися, як у дитинстві, у сніжки. Після вдалого свята почуття розгорілися яскравіше, Люда з нетерпінням чекала на кожну зустріч. А до осені між ними з’явилася якась недомовленість, невизначеність. Можливо, Люда його привласнила і дуже чекала пропозиції? Квапила події? Чоловіки таке відчувають.

Наодинці з невеселими думками Люда зовсім забула, що до Нового року залишилося зовсім мало часу, півтори години. Поїзд прибув до якоїсь станції. Стоянка дві хвилини. Вона дивилася на перон і дивувалась, що в такий час у поїзд заходять нові пасажири.

Раптом двері купе відчинилися. Вона повернула голову і не повірила очам: на порозі стояв припорошений снігом Ярослав із маленькою ялинкою в руках. Зайшов, поставив її на столик, поплескав себе по куртці, обтрушуючи сніг:

– Який же Новий рік без ялинки та іскристого?

Людмила оговталася і кинулася йому на шию обіймати. Дістаючи з сумки святковий напій, гарні келихи та улюблені Людині трюфелі, Ярик розповів, що відразу після дзвінка вирішив будь-що-будь потрапити в цей поїзд і зустріти Новий рік з коханою. Дізнався розклад, і вже за годину сів у поїзд до столиці. Вийшов трохи раніше. А обручку він купив ще в листопаді – все чекав гарного моменту. І дочекався! Люда відчула себе найщасливішою у світі. І загадала, щоб це відчуття було з нею увесь прийдешній рік. Ні – усе життя.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.

Джерело