На вдачу я дівчина спокійна розважлива та поміркована. Перед тим як приймати рішення звикла десять разів все обдумати та передбачити різні варіанти розвитку подій. Усе моє життя – це один великий чіткий план.  Тому усі непередбачувані ситуації викликають у мене ступор та роздратування. На мою думку, спланувати можна усе, якщо знати, як правильно це робити. Все змінилося, коли на моєму шляху з’явився Борис.

Коли вперше його побачила, одразу зрозуміла, що сі мої плани рухнули заразом. Хоч він і не підходив під мій образ ідеального хлопця, серцю не накажеш. Через три місяці ми одружилися.  Жили як на пороховій бочці, бо по характеру були дуже різні. Борис запальний впертий та самовпевнений. На його погляд, за правилами живуть лише невдахи та зануди, куди я і належала.

Ось так люди різних світів намагалися побудувати спільне життя. Чесно зізнатися у нас мало виходило. Найбільше мене дратувала його поведінка. Під час кожної суперечки він заявляв мені: «Як щось не подобається – знайди кращого».

Одного разу я все ж таки не витримала. Бачить бог наскільки тоді мені набридли його витівки та погрози. Нічого не сказавши, пішла у нашу кімнату, взяла валізу та почала збирати свої речі. Коли покидала квартиру, на запитання чоловіка куди це я зібралася, сказала: «Шукати кращого». Ту ніч я провела у батьківському домі. Звідки пішла, туди й повернулася.

Через два дні Борис повернувся просити вибачення та благати, щоб я повернулася. Серце моє краялося, дуже хотілося кинутися в обійми коханому та я стрималася. Не буде краще, все повторюватиметься знову й знову, бо не зможуть люди з різними світоглядами вжитися під одним дахом.

Я не повернулася. Подала на розлучення й через два місяці знову була вільною. Тепер я розумію, що життя – не завдання, його не можливо спланувати. Але й жити в постійному стресі також не варто.

Джерело