10 років до останніх подій у світі я провела за кордоном, приїздила раз на три роки на кілька днів. Працювала я там важко і багато, а все для того, щоб дати дітям все найкраще – освіту та житло. Після початку великої захв0рюваності я втратила роботу і тому повернулась додому.

Перший тиждень я насолоджувалась єднанням з чоловіком та дітьми, а потім відправилась до мами, вони з братом жили за кілька сотень кілометрів від нас. Незадовго до мого від’їзду між мною і мамою стався конфлікт, я вже припинила на неї тримати образу і вирішила, що мій приїзд чудова причина, щоб помиритися з нею.

Приїзд додому мене шокував. Замість старенької маленької хатини я побачила двоповерхові хороми з новим дахом, і що тут ще говорити, коли у нього у подвір’ї стояло кілька крутих машин. Виявилось, що у кожного члена сім’ї є своя машина (у нього, дружини та двох дітей). Навіть у наймолодшого, якому лише 15, і то вже є своя машина та інколи він нею їздить. А чого боятися, якщо тато у поліції працює?

На порозі мене тепло зустрічав брат та його сім’я. Ми гарно сиділи, багато говорили, ділилися історіями з життя. І наприкінці я вирішила запитати, де ж наша мама, я теж маю для неї кілька подарунків.

Варто почати розповідь про маму з того, що ми з братом ніколи не були з нею близькі. Коли мені було 10 років, тата не стало, і мама замість того, щоб займатися нашим вихованням, почала шукати собі нового чоловіка. З часом відстань між нами ставала все більшою, й от одного дня я так сильно посварилась з нею, що не спілкувалась протягом 12 років. Вона мене сильно образила, але й не шукала шляхів помиритися, а я вирішила, що, якщо вона не хоче, то я не буду, почала будувати власне життя.

Брат ще тримав образу на маму за втрачене дитинство, тому щиро сказав, що вона живе тут же у своєму старому будинку, вони їй зробили окремий вхід, аби менше бачитися.

Я відправилась на інший бік ділянки і просто завмерла. Я дійсно побачила наш старий будинок, він був потрісканий, побитий, здавалось, вітер дуне, і він просто розвалиться. Вікна були старенькі, ще такі, якими я їх пам’ятаю, заклеєні скетчем, аби менше вітер всередину потрапляв.

Мама обняла мене на порозі, але усередину пускати не хотіла, лише коли я увійшла, то зрозуміла чому. У середині стояв страшний сморід, виявилось, що у мами немає туалету, на вулицю вона не завжди встигає дійти, тому у неї є горщик, який вона виносить один раз у день, на більше сил не вистачає. І разом з тим воду собі набирає та дрова заносить, бо у неї тут немає ніяких ознак цивілізації. У будинку було так холодно, як і на вулиці. На ліжку лежало багато лахміття та старих покривал, якими мама вкривалась, аби тут не замерзнути. Це було жахливе видовище. Хоча найболючіше було дивитися на маму, яка у свої 72 роки виглядала мінімум на 85 років.

Мама ділилась зі мною, що вона дуже сильно мерзне останні роки, від цього і здоров’я нікудишнім стало. Сил виходити з дому не має, але мусить, бо ж треба піти до сусідки води набрати, брат не дає їй у їхній дім заходити, а ще раз у тиждень у магазин виходить, щоб продуктів купити, то після цього цілий день не може встати, так ноги їй викручує. Брат все знає про те, як їй складно, але принципово відмовляється допомагати.

Я не знала, як реагувати на те, що побачила. Мені було погано і фізично, і морально.

Наступну ніч я не спала, мене всю трусило від думки, що мама живе у таких умовах. Якою б вона не була, та ніхто не заслуговував на таке життя на старості. Зранку наважилась подзвонити братові та попросити його, хоча б принести мамі дров та води, а я на тижні приїду привезу продуктів та щось вирішу, щоб і у неї це вдома все було. От лише брат не бажав мене підтримувати.

– Ти 12 років тут не з’являлась, а тепер повернулась і думаєш, що можеш всім керувати? Якби ти жила разом з нею стільки, скільки ми з дружиною, все те пережила, то ти б мене розуміла! Я не збираюсь нічого для неї робити, а ти, якщо хочеш, то забирай її до себе! – говорив швидко брат, а потім, не дочекавшись моєї відповіді, поклав слухавку.

Я не можу забрати маму до себе, бо незабаром їду закордон. А чоловік не погодиться її доглядати та й з братом не хотілось би сваритися. Думала про різні будинки для людей літнього віку, але ж там її згода потрібна, а що як відмовиться? Хоча, чому б? Там все одно кращі умови, ніж там, де вона зараз живе.

Як би ви порадили мені вчинити?

Джерело