Одного дня бувши в супермаркеті я спитав бабусю, що мені купити аби порадувати свою бабцю. Вона була щаслива, що комусь була важлива її думка. Ми пішли до відділу з хлібом, вона вибрала булочки. Далі попрямували в сторону молочних продуктів. Там старенька вибрала молоко, сметану та м’який сир. Вона вибирала це все не для себе, але раділа що має таку можливість.

В неї самої доля склалась важка. Син не дожив сорока років через хворобу. А донька, виїхала за кордон в пошуку кращої долі. У неї теж є внуки. Проте, їм нема діла до старенької. В них було своє життя, в яке вона не входила. Бабуся жила сама в однокімнатній квартирі та лиш час від часу ходила провідати свого діда з яким прожила понад п’ятдесят років.

Далі ми взяли рибні консерви. Вона розповідала, якими колись вони були смачними та як їх любив її чоловік. Крім всього вище перерахованого бабуся взяла печива та фруктів. На виході з магазину вона побажала мені та моїй бабці здоров’я. Сказала, що їй треба радіти та пишатися таким внуком.

Коли моя нова знайома відійшла пару метрів я побіг до неї і сказав, що все в пакеті належить їй. Вона почала плакати та відмовлятися. Але ця жінка не знала одного.

Два роки тому моя бабуся відійшла в інший світ. Я обіцяв їй багато разів приїхати, але не встиг. Коли відважився було пізно. Вона залишила мені подарунок – в’язану шапку з помпоном. Адже вона знала, що я не ношу нічого на голові взимку. Сьогодні вона була на мені. А в серці був сум від того, що не можливо виправити. Тепер в пам’ять про бабусю я час від часу роблю такі покупки для інших. Таким чином, прошу пробачення у своєї рідненької.

Джерело