Ми з чоловіком довго намагалися завести дітей. Хоч насправді тільки одружившись, не стали одразу обговорювати цю тему. Весілля зіграли, коли нам було лише по 23 роки, на той час чоловік закінчував ще університет, а я планувала подавати документи на роботу до Німеччини (коханий повинен був переїхати разом зі мною). Тож ми зосередилися на переїзді. Окрім того потрібно було стати на ноги, знайти стабільний заробіток, отримати остаточно освіту вкінці кінців.

Завести дитину ми вирішили, коли нам уже було по 29 років. Почалися довгі роки проб і розчарувань. Повернувшись до України, ми потрапили до перинатального центру, де займаються проблемами із зачаттям. Стали шукати причину стількох невдач. Спершу навіть не думали, що проблема може бути у чоловікові, адже їхніх організм такий же міцний та витривалий. Всі аналізи підтвердили, – зі мною все в порядку.

Зваживши все, прийняли рішення зробити екстракорпоральне запліднення. І почали ретельно готуватися. Знали б ви, як це було важко. По-перше, морально було важко розуміти, що потрібна така процедура, а по-друге, всі наші родичі та друзі уже стомили постійно розпитуваннями про дітей… Особливо зацікавлені аж тиснули на цю делікатну тему.

Коли все відбулося, ми натхненно стали чекали, що через тиждень-другий тест покаже позитивний результат, і вагітність буде розвиватися своєю чергою. І таки на нас чекав успіх з першого разу. Мій чоловік – справжній герой, навіть лікарі його хвалили. Він пережив зі мною всі походи, процедури, завжди був поряд.

Прийнявши все як належне, надалі почали очікувати на своє маленьке чудо на світ. Це було щось неймовірне, нібито у мене під серцем великий скарб. Вагітність протікала чудово – це найкращий час у моєму житті. Однак був величезний страх втратити малюка, якого ми так чекали та любили.

Я народила здорового хлопчика. Ми так раділи, що нічого не помічали навколо себе. У щасті та любові пройшло понад два місяці, коли до нас зателефонували із пологового будинку та повідомили, що терміново потрібно підійти до них. З’ясувалося, що до них звернулася інша пара, котра робила штучне запліднення, із тим, що дітей переплутали… Ще при посадці ембріона, мені ввели чужу дитину…А моя яйцеклітина потрапила до іншої жінки. Уявляєте собі? Це вияснили після тесту ДНК, який змусили зробити родичі іншої пари.

Наступного дня ми всі зустрілися. Було дуже важко, адже цих дітей що я, що та жінка виношували 9 місяців, народжували та вже понад два місяці виховували, як рідних. Врешті-решт домовилися, що все залишається, як є…Будемо підтримувати зв’язок, спілкуватися та спостерігати, як ростуть наші біологічні діти, можливо, вони навіть у майбутньому стануть друзями…

Джерело