Я заміжня. Відносини у мене із чоловіком прекрасні. Підтримуємо, любимо одне одного. Але сьогодні це було щось із чимось. Я в աоці. Ми маємо сина, йому зараз півроку. Нещодавно в нього зуби полізли. Ми навіть ліkаря викликали, сильно nереживаємо за сина. Дитина вере дує, nлаче, у нього часто темnература.

Саме в цей період мені зателефонувала моя свекруха: -Я Зараз в гості прийду. Давно онука не бачила, пограю. Вдома ви? -Виба чте, Лідія Миколаївно. Але у Альошки температура, у нього зубки лізуть.

Давайте іншим разом. -Так, ти хто така так зі мною розмовляти? Я не до тебе їду, а до свого онука. Ну, я не витримала і сказала, що це не її сина будинок, а мій. -Взагалі це мої батьки подарували нам квартиру. Зробили нам ще ремонт, і після весілля ми заїхали до неї. І я є власницею.

Куди ця жінка лізе своїми руками, не розумію? Вона за цей час нам нічого не подарувала. Онук від неї навіть іграшку ніколи не отримував, а навіщо йому? “Він все одно нічого не розуміє”. Свекруха досі працює та отримує ще й nенсію.

Але постійно кудись відкладає. Вона дуже обра зилася на мене, кинула трубку. Одразу після розмови вона зателефонувала до сина, посkаржилася. Виявилося, що я поrана невістка, rрублю їй. Чоловік завжди був на моєму боці. Але не цього разу. Він обурився моєю фразою. Шлюб, отже, все спільне.

Якщо чесно, мені не сподобалося. Якого біса взагалі? Ні мати його, ні він не вклали ні копійки в мою квартиру. Прийшли на все готове, а тепер це і їхня квартира теж. Може, я не права, але про що вони взагалі? Коли цей шлюб поєднував майно, нажите до розпису.

Джерело