Відкриваю двері, а там розфарбована “мадам” тримає мого сина за вухо і трясе перед очима розбитим телефоном.

От тобі й на, відправила сина погратися на вулицю, поки сама буду в хаті прибирати. Подзвонили в двері, я ще подумала, зазвичай же мого не заженеш, а тут, пів години і вдома.

Ось значить стоїть ця мадам, в одній руці вухо мого сина, дякувати Богу ще на голові, в іншій розбитий екран телефону. Я спитала, звісно, що сталося, вона почала щось незрозуміле кричати.

Словом, я попросила номер її карти і номер телефону, сказала, що розберемося. Жінка передала мені сина за вухо і пішла. Я стояла ще хвилину як вкопана і тримала свого аболтуса за вухо.

За те ж вухо я відтарабанила його в кімнату і почала випитувати. Словом, через пів години крику, сліз, вмовлянь, він розповів мені, що кинув пітарду під ноги цій особі.

А все тому, що вона била ногою бездомного кота. І як тут будеш сваритися на дитину. Ну а телефон вона розбила вже в процесі того, як намагалася підняти камінь з землі і кинути його в бік сина і його друга.

Я мама вперше, не знаю як на такі ситуації реагувати, звісно насварила трішки сина, але по суті розгубилася шалено. Прийде чоловік ввечері, будемо вирішувати що робити.

Судячи з розмови по телефону, чоловік злий на малого, а я, хоч і доросла вже, сама не знаю як вчинити. І сина шкода, і телефона, але найбільше того вуха, яке ще пів дня виглядало як переварений вареник.