Того дня в мене “заїло” дверний замок. Сусідка побачила мене з сумками під порогом, та й запросила до себе на чай, поки чоловік з роботи повернеться, і не полагодить. Не знаю чому, але розговорились ми про бабусю Стефу з п’ятого поверху. Тоді-то я й дізналася її непросту історію з життя.

Ми купили із чоловіком квартиру. Житлова площа невелика, зате своя і нам достатньо. Почали знайомитись із сусідами. Стала до нас заходити бабуся. Бабуся приємна, охайна. Ніколи грубого слова не скаже, все вибачається і дякує. Ми ділилися з нею продуктами, то цукру дамо, то крупи. Вона сама багато не просила. А одного разу розплакалася і сказала, що в неї було все для щастя, а вона це все втратила.

Мені стало незручно розпитувати, що і як. Але згодом моя сусідка за чашечкою чаю розповіла її історію. Жила вона у цьому будинку вже давно, тому всі її знали. Виявляється, що була у нашої сусідки сім’я, чоловік та троє дітей. Жінка не працювала, багато часу присвячувала дітям. У них вона душі не чула, любила, хвалила, пишалася.

А чоловік у Стефи був трудяга. Чоловік – золоті руки. За що не візьметься, все в нього виходить. І сусідам ніколи не відмовляв. Якщо по допомогу зверталися, то завжди допомагав. Все для дому, все у будинок. До дружини ставився ласкаво та терпляче. Ось тільки дружина завжди була незадоволена.

Знаходила щоразу привід для того, щоб розкритикувати чоловіка, скаржилася сусідам, що дітей не любить, і взагалі, чоловік їй у тягар.

– І навіщо він взагалі потрібний? Без нього було б спокійніше!, – говорила баба Стефа. А ще що доводиться його обіпрати і годувати. Ось можна було б без нього обійтися. Чоловік все мовчав, а потім просто розвернувся та пішов. Мабуть, у будь-якої людини закінчується терпіння. А дружина так його заклювала, що виходу не лишалося.

Довелося сусідці вийти на роботу. Вона пішла трудитися листоношею. Зарплату отримувала невелику. А коли діти виросли, то син поїхав за кордон працювати. Зв’язок із матір’ю не підтримував і сусіди його теж більше не бачили. А доньки одна за одною теж вийшли заміж. Переїхали жити до своїх квартир. Мати залишилася сама. Трикімнатну квартиру дочки матері продали, гроші поділили, а їй купили однокімнатну.

Порахували, що людині похилого віку і того вистачить. Ось і залишилася Стефа одна, без матеріальної підтримки та без душевного тепла. Виховувала дітей, на п’єдестал їх підносила, чоловіка принижувала. А прийшла старість і зустрічати її довелося на самоті.

Діти пішли будувати своє життя. Колишній чоловік нашої сусідки десь живе, тільки де вона не знає. Кажуть, що має сім’ю та дітей, що дружина його дуже любить.

– Не вберегла я своє щастя. Повернути б час назад – все інакше зробила б!, – втирає краєчком хустки очі бабуся. Тільки повернути час ще нікому не вдавалося. Залишається старенькій тільки ходить по сусідах.

Своя пенсія у баби Стефи злиденна, навіть на продукти не вистачає. А так і цукром поділяться і хтось добре слово скаже. Тяжко людині життя на самоті коротати. Після цієї історії я стала краще ставитись до чоловіка. Я зрозуміла, що про дітей потрібно дбати, але головний чоловік у сім’ї. Я ніколи не принижу його в очах дітей. І він до мене теж ставиться з повагою. Каже, що ніколи не жив би з жінкою з істеричним характером.

Зараз у соціальних мережах можна знайти досить багато постів та коментарів про те, як дівчата споживчо ставляться до шлюбу. Особливо це стосується молоді. На їхню думку, чоловік просто зобов’язаний забезпечувати будь-які примхи своєї обраниці. А от якщо він цього не хоче чи не може, то навіщо він потрібний. Такому завжди можна знайти заміну.

Дівчата не враховують, що заміну можна знайти і їм. А роки біжать і потім у старості не буде кому і склянку води подати. Це не жарт. У цьому я переконалася на прикладі своєї сусідки. І рада тому, що вчасно почала помічати свого чоловіка. Ми й так дружно жили, а зараз взагалі душа в душу.

А як ви вважаєте, чи часто жінки у сучасному світі споживчо ставляться до чоловіків? Хто насправді має у сім’ї посідати чільне місце – чоловік чи діти?

Фото ілюстративне

Джерело