Ця історія трапилася багато років тому. Я тоді ще працювала кухаркою в санаторії, куди у свій час з’їжджалася чи не вся еліта. Викладачі, вчені. Аж раптом по санаторію пішли чутки про те, що до нас на відпочинок має приїхати сам академік. Ще б пак! Та це ж подія!

І справді, через два дні під санаторій під’їхав автомобіль, з якого вийшов досить пристойний чоловік років так шістдесяти семи. Позаду нього з’явилася жінка, зовсім непомітна своєю вродою. Вони поселилися в наш санаторій. Дружина того чоловіка постійно бігала над тим, піклувалася. Він же тільки робив невдоволений вигляд обличчя.

Одна з наших працівниць, незаміжня сорокарічна Олександра, з перших днів кинула оком на того чоловіка. Вона декілька днів уважно спостерігала за їхньою парою. А потім вирішила діяти. Ще б! Це ж сам академік, такий шанс! Та й поруч з ним жінка, яка зовсім не відповідає йому ні по статусу, ні по зовнішніх ознаках. Тиждень старань, і нашій співробітниці таки вдалося закрутити з ним роман. Прогулянки парком, розмови про життя…Любов не на жарт!

Дружина одразу запідозрила, що коїться. Тож зібралася та покликала на розмову нашу співробітницю. Вона задала всього одне питання: “Скажіть, а вам мій чоловік для чого потрібен?”
У відповідь Олександра навела безліч аргументів про любов, спонтанні почуття, знаки долі. А далі та жінка мовила:
– Мій чоловік через свою хоробру потребує постійного догляду та строгої дієти. Не кожна з цим впорається.

Перше, що подумала наша співрозмовниця – на зарплату академіка можна собі дозволити хороший відпочинок та послуги доглядальниці. Але це ж не означає, що потрібно перетворюватися одразу на таку сіру мишу, як його дружина.
Жінка уважно глянула на нашу працівницю, я потім мовила:
– Я все чудово розумію, однак хочу, щоб ви знали ще дещо – академік тут я.

Джерело