Невістка Марічка у нас з села, дуже чесна, щира і роботяща дівчина, ще й гарна. Але ну так ніяково, та й годі! Щоразу їй кажеш – ніякого результату. Хоч не клич її за стіл з рідними, з гостями. Червонію, хоч під стіл лізь! Справили ми дітям весілля за свої кошти, купили їм спільними зусиллями невелику двокімнатну квартиру в місті недалеко від нас. У мене ювілей наближається, а мені оце знову через неї
Невістка Марічка у нас з села, дуже чесна, щира і роботяща дівчина, ще й гарна. Але ну так ніяково, та й годі! Щоразу їй кажеш – ніякого результату. Хоч не клич її за стіл з рідними, з гостями. Червонію, хоч під стіл лізь! Та про все спочатку.
Ми з чоловіком переїхали свого часу від батьків з села в обласний центр. А наші син і донька кожні канікули їздили до бабусів і дідусів в село на свіже повітря.
Там і зустрів наш син Роман, коли навчався на останньому курсі університету, Марічку. Ми були не проти сільської дівчини, самі вихідці с села. Тим паче, ми знаємо добре її родину. Вони люди бідні, багатодітні, але дуже хороші, порядні, добрі і чесні.
Справили ми дітям весілля за свої кошти, купили їм спільними зусиллями невелику двокімнатну квартиру в місті недалеко від нас. Живуть Рома з Марічкою добре, донечка у них, Лізочка трирічна.
Марічка, невістка, дуже чесна, щира і роботяща дівчина, ще й гарна.
Але є одна «але», ну так незручно буває, та й годі! Червоніємо з чоловіком щоразу, а їй кажеш – ніякого результату.
Відмахнеться: та, забула я, звикла так, у нашій родині, мовляв, де купа дітей, всі так роблять, нічого не пропадає!
Ну, та вдома роби собі, як хочеш, ну але ж не тоді, коли ти серед людей! Хоч не клич її за стіл з рідними, з гостями, чесне слово.
Рум’янцем беруся щоразу під час родинних свят, коли у нас всі рідні і друзі збираються, хоч під стіл лізь!
Сидить Марічка з Лізою на руках за столом, мала щось впустить на підлогу, вона тієї ж миті підбере – і до рота собі вкине, а всі дивляться здивовано: з голодного краю, чи що? Мала щось недожує, а так часто буває у неї, викине в тарілку чи собі в руку, так невістка те недожоване доїсть у мить у всіх на очах!
І зауваження їй робила не раз, як я вже сказала. Але невістка лише посміхається, відповідає:
– Та я знову забуду, Олено Георгієвно! У мене ж шість братів і сестер, що ви хочете, у нас нічого ніколи не пропадало, старші за меншими все підберуть і дожують, і навпаки!
Ось і що робити з нею? Хороша дівчина, а така оце халепа з нею! У мене ювілей наближається, а мені оце знову через неї рожевіти за столом. Як вплинути на невістку, аби не робила такого?
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.