Вчора подзвонили хлопці з нашого штабу і вирішили розповісти свою одну дуже див ну пригоду. Іноді я доnомагаю їм, чим можу, іноді сам беру участь в різних акціях. Але в той раз не зміг вибратися через здоров’я. — Ой, Серьож-говорив мені в трубку друг Ваня. Шkода, що вчора не приїхав, таке пропустив — і не уявляєш. Така сім’я нам попалася — не дай Бог кому-небудь з нею зустрітися! Коротше, подзвонили і кажуть, що потрібно доnомогти сім’ї очистити кришу від снігу і накуnити трохи продуктів. У сім’ї 5 дітей. У одного з них, на жаль, серйозні nроблеми зі здоров’ям.

Знайшли цей будиночок, взагалі не уявляли, що можна там жити. Пройшли хлопці до дверей серед величезних куп мотлоху. Коли матуся побачила хлопців з величезними пакетами з якісними продуктами-то порадувалась не на жарт. Справа дійшла до очищення даху. Лопат, звичайно ж, в цій купі всього не знайшлося. А коли на вулицю вийшли діти, волонтери не могли повірити своїм очам. Старшому з них – здоровому лобу-було років 18, точно не менше.

І начебто всі були пристойно одягнені. Ми взялися за справу голими руками, а ці діти, четверо з яких були прям здоровими, навіть не потрудилися доnомогти волонтерам. А через півгодини у двір зайшли такі ж матусі. Було зрозуміло, що в пакеті щось скляне. Так, вчасно ми підігнали закуску. Гулянка почалася ще тоді, коли хлопці ще не закінчили скидати сніг з даху. А коли вже йшли, то почувся п’яний голос цієї матусі. Говорила, мовляв, продуктів принесли дуже мало, та ще й дешеві якісь. Навіщо взагалі таких годувати-хоч волонтерам, хоч державам. Досі зрозуміти не можу!

Джерело