Поділюсь своєю історією любові та ненависті. Мені було 20 років, йому 26, коли ми познайомились. Він був саме такий, яким я його й уявляла – сильний сміливий, високий спортсмен.

Перший рік ми просто зустрічалися, каталися, я до себе близько не підпускала, я досить холодна людина, трохи закрита (напевно це нас згуртувало, він був таким же).

Я студентка, маю свою справу і відповідно постійно десь у відрядженнях. Бувало, бачилися лише двічі на місяць. Я на більше тоді я й не претендувала, тому що у нас ще нічого не було, і ми просто спілкувалися. Звичайно завжди ініціатором був він, а я любила отримувати повідомлення, як сильно він сумує за мною.

Він перший почав заводити розмови про дітей спільних, про те, щоб разом жити, але з розмов ми не зрушили. Через рік наші стосунки стали ближче і я почала відчувати, так би мовити, владу. Я почала контролювати, перевіряти, накручувати себе і пред’являти йому свої підозри.

З’явилися вони після того, як мої подруги, сидячи за столом, сказали, що він 100% мені зраджує, тому що старший за мене і я постійно не вдома.

Я почала себе накручувати, настільки, що кожен день писала йому про зраду. Хоча доказів у мене не було, просто мене переслідувала ця думка. Я писала з нових сторінок йому, щоб перевірити (найцікавіше, що він займався тим же, перевіряв мене, але заперечує досі).

І за кілька місяців таких претензій він почав віддалятися (зараз я розумію, що сама винна, кому таке сподобається). Одного дня він відповів мені на повідомлення: «Не пиши сюди, між нами більше нічого немає». Я намагалася домогтися відповіді, пояснення, божеволіла, 2 місяці писала в порожнечу, він уже не відповідав на повідомлення.

Минуло пів року, я почала жити своїм життям, почалися нові стосунки, але його я не забула, написала повідомлення. Ми зустрілися, поговорили, я думала, зможемо відновити стосунки, але дізнаюся, що в той час, коли ми сварилися, він мені зраджував, і та дівчина чекала від нього дитину (дізналася я не від неї).

Сказати, що я була шокована, нічого не сказати, моя душа померла. Я не могла повірити, як він міг так вчинити, приховував, казав, що це не його дитина, але я всю правду знала. Ми, природно, припинили спілкування.

Як мені було боляче. Я жила у прострації, нічого не хотіла. Згодом я вчилася жити по-новому, і все налагоджувалося. Я подорожувала, працювала та жила вже без нервів. І тут листопад 2021 року (з моменту останньої зустрічі пройшов рік) і він пише мені повідомлення.

Ми побачилися, він вибачався, говорив, що так вийшло, що він з нею не живе, ми стали частіше бачитися, знову почалися стосунки, бувало, що нагадувала йому про те, що трапилося, сварилися, але продовжували бачитися.

Так минув ще рік. Потім знову сталася сварка, і ми не спілкувалися 3 місяці. Тоді вже я перша запропонувала помиритися, написала йому, не змогла його відпустити і наші стосунки почалися втретє.

Ні я, ні він, не змогли відпустити одне одного, але обидва розуміли, що нічого хорошого не буде, у нас величезна пристрасть, але ми як кішка з собакою.

Я його люблю і думаю, що він мене. Але я не змогла пробачити те, що він накоїв, а він казав: «якщо не можеш прийняти, відпусти, а якщо прийняла, не заїкайся про це». Проте я так і не змогла цього зробити і ми знову перестали спілкуватися.

Я не знаю що мені робити. Мені і з ним погано, і без нього.

Познайомилася я ще восени в інтернеті з хлопцем з іншого міста. Протягом всього спілкування ми часто зідзвонювалися то в скайпі, вотсапе, то переписувалися. Ось буквально днями він написав що хоче

Я у свої 45 років ще молода, вродлива, доглянута жінка, але сім’ї немає, дітей теж. Зате є люблячі батьки, подруга, брат та цікава робота. Для мене важлива самореалізація. Я отримую

Так, я дівчинка на утриманні. У мого “папіка” керівна посада, він дуже розумний і досить багатий, відразу подарував мені квартиру, машину і золоту карту, куди щомісяця капають грошики. По суті