Проводжали Людмилу Іванівну ми всім сімейством. Свекруха в автівці ще нічого не говорила, сюсюкалася з онуками, а вже на пероні давай нити. Я не стала це вислуховувати, взяла дітей, розвернулася, і пішла. Андрій – син, нехай і слухає. Перше, що свекруха зробила по приїзду, зателефонувала свасі, моїй мамі.

Мене звуть Анна. Я заміжня. Коли у нас із Андрієм ще не було дітей, то ми часто їздили в гості до свекрухи. Але коли я народила сина, то ми доти, доки Данилку не виповнилося два роки нікуди не їздили: навіщо мучити себе, дитину та інших пасажирів?

Коли Данилку виповнилося два роки, ми стали їздити і на море відпочивати, і до свекрухи. А потім я знову зрозуміла, що при надії і Боженька подарував нам дівчинку. Звичайно, що їздити в гості до свекрухи ми перестали. А вона просить нас про це постійно, каже, що нудьгує за онуками. І дуже хоче приїхати.

– Приїжджай, мамо! Ми тобі купимо квиток. В люксі поїдеш, як принцеса!

– Ой, ні, що ви! Це дуже дорого!, – сказала Людмила Іванівна. Але трохи подумавши, прийняла нашу пропозицію.

– Ні, діти. В люксі дуже дорого! Ви і так живете на одну зарплату. Зайвих грошей у вас нема! Купуйте мені найдешевший квиток на поїзд!

– Добре! Як хочеш! Але тобі там буде важко їхати! – попередив свою маму Андрій.

– Нічого! Все буде нормально! – відповіла свекруха.

Я замовила свекрусі квитки. І ми стали чекати на неї в гості.

– Це нестерпно! – заявила свекруха, щойно сіла в поїзд. – Поряд зі мною їде сім’я з маленькою дитиною, яка постійно вередує. Поруч два мужики п’ють “пінне” і їдять рибу – сморід! У вагоні дуже жарко, а кондиціонер не працює. Як я маю до вас доїхати?!

Ну і свекруха! Ми ж її про це попереджали! Навіть пропонували купити “Люкс” квиток. Вона сама відмовилася.

Загалом, Людмила Іванівна телефонувала мені щогодини і розповідала про те, як їй погано і в яких умовах вона їде.

– Це ж неподобство! Сусіди почали котлети їсти. І так дихати нема чим, а тут ще й ці котлети! Всі такі спітнілі…

Добре хоч, що зв’язок був не скрізь, бо я тільки покладу дитину і сама приляжу на годинку, як свекруха дзвонить і так постійно. Замучила мене просто.

Коли свекруха приїхала, вона знову почала розповідати нам про те, як вона до нас їхала. Зрештою, я не витримала і сказала:

– Але ж ми пропонували вам купити “Люкс” квиток. Ви самі від цього відмовилися. Давайте я здам ваш квиток і поміняю на “Люкс”.

– Ні, ти ж у декреті сидиш. Зайвих грошей у вас нема.

– Так, зайвих грошей ми не маємо, – погодилася я.

Пробула у нас свекруха тиждень. Гуляла з онуком та онукою. Потім ми її з чоловіком і дітьми провели на вокзал. І тут свекруха каже:

– Я як уявлю, що мені доведеться в цьому ж поїзді їхати, то не добре робиться.

– Мамо! Ми пропонували тобі інші варіанти!

– Та як ви їх пропонували?! Сказали, що зайвих грошей немає! Ви повинні були наполягти і вмовити мене! А ви це просто з ввічливості сказали! Не вмовили ви мене!

Я не стала все це вислуховувати, я просто розвернулася, взяла дітей, і пішла. Нехай Людмила Іванівна своєму синові “голову колупає”, а не мені.

Умовляти її треба було! Ох і придумала.

Після приїзду додому свекруха подзвонила моїй мамі і почала скаржитися на мене. Мовляв, я поводилася дуже не красиво. І грошей для неї пошкодувала та пішла, навіть не попрощавшись!

Сказала, що більше не приїде до нас.

Не приїде?! Ну і чудово! Я теж до неї в гості їздити більше не буду!

Фото ілюстративне

Джерело