У мого чоловіка молодша сестра Маргарита. Ми з нею не дуже близькі, але у цілому спілкуємося нормально. Коли ми з Костею побралися, Рита ще ходила до школи, а жити ми з чоловіком одразу стали окремо.

Наша квартира розташована на іншому кінці міста, тому часто їздити в гості один до одного було не зручно, бо на дорогу йшло багато часу.

Зустрічалися ми на нечастих сімейних святах і застіллях, які організовувала свекруха Тамара Захарівна, або вони до нас приїжджали в гості, коли хтось із нашої родини мав день народження.

Загалом, бачилися ми з зовицею сестрою кілька разів на рік, а з батьками чоловіка частіше. Зараз його сестра також заміжня, живуть вони з чоловіком в одній квартирі з її батьками.

Ми з чоловіком наш сімейний шлях починали з маленької однушки. Ми обоє багато працювали, у всьому собі відмовляли, кожна гривня була розписана. Це все робилося для того, щоб зібрати необхідну суму для початкового внеску з іпотеки.

Оскільки ми постійно підробляли, вдалося досить швидко розрахуватися з банком. При чому, ту однушку ми не продали, вирішили її під оренду віддати. Після оплати останнього платежу за іпотекою, ми дружно видихнули та трохи розслабилися.

З’явилися вільні гроші, ми їздили відпочивати за кордон, купили нову машину. І ось цей факт, що ми володарі двох квартир у власності, не дає спокою Маргариті.

Кожна наша зустріч обов’язково закінчується розмовами про те, як нам пощастило, в її словах прозирає заздрість, та вона її й не приховує. Рита навіть вже натякати перестала, а каже прямим текстом про те, що ми повинні впустити їх безкоштовно жити в цю однушку.

Сім’я у них молода, хочуть жити окремо від батьків. Самим купити собі житло у них найближчим часом не вийде, бо чоловік працює один, та й зарплатня у нього не найбільша.

Прийшла оце Рита днями у гості, Я запросила Маргариту зайти, поставила чай. а вона майже не з порогу:

– У свою однушку ви нас повинні впустити жити, виселяйте квартирантів, Олено, майте совість, це буде по-родинному. Ми потім, як на свою зберемо, вам цю повернемо.

Я у відповідь запитала зовицю:

– Що заважає тобі піти і влаштуватися на роботу? Так би скоріше назбирали. Ми кілька років пахали, світу не бачили, тому тепер маємо повне право жити вільніше.

Маргарита закотила очі і почала нарікати нарікати на те, що зараз складно з хорошою роботою, а куди-небудь йти не хочеться. Ми запропонували зняти їм це житло, і обіцяли зробити хорошу знижку. Не можемо ми віддати їм квартиру просто так!

Справа в тому, що всі гроші, отримані з оренди цієї квартири, ми знову ж таки відкладаємо, тому що хочемо купити ще одну хорошу квартиру для своєї дитини.

Свого часу, коли ми з Костею тільки зустрічалися, але вже планували побратися, він їздив на заробітки на кілька місяців, спеціально заробити гроші, щоб ми могли жити окремо і ні від кого не залежати.

Чому чоловік Маргарити не може так само вчинити, може йому не дуже хочеться працювати? А там потрібно саме працювати з ранку до вечора, а іноді навіть без вихідних. Звичайно, краще сидіти в теплому офісі і просто коротати час.

Щоразу ми всі неохоче погоджуємося на зустрічі з ними. Батьки чоловіка не підтримують свою дочку у цьому. Вони теж втомилися від її постійного ниття і «нічогонероблення».

Тамара Захарівна розповідала, як її дочка проводить свої дні. Прокидається близько 12 дня, доки розгойдається – уже вечір. Їжу вона не готує, прибирає рідко, до магазину сходити не допросишся.

У вихідні Рита з чоловіком ходять по гостях, або розважитися в кіно. Словом, спускають усі гроші на свої розваги. А ми, працюючи, з ранку до вечора, повинні їм віддати квартиру, призначену для своєї дитини, у безоплатне користування.

Але, що дивно, мені вчара Костик сказав:

– Оленко, може і справді пустимо їх тимчасово в однушку, дуже вже вони батьків втомили, а так, можливо, і жити самостійно і заробляти навчаться?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.

Джерело