Я працюю таксистом. Люди трапляються різні, скажу я вам. Іноді з ними дуже весело, в інших випадках навіть лячно. Однак мені подобається спілкуватися із великою кількістю пасажирів, можу взятися за будь-які замовлення.

І ось, вчорашнього ранку, стою поряд із місцевий аеропортом. Там найбільший прибуток зазвичай (з об’єктивних причин, як ви можете зрозуміти). Підсідає до мене жінка, років 40, із декількома валізами, ми ледь їм помістили у мою машину. І тут починаю пояснювати мені дорогу, англійською. Я знаю англійську нормально, просто суть у тому, що коли до тебе звертається дуже швидкомовний носій і ще й починає щось питати, зазвичай губишся і не можеш провити ні слова.

Я намагався вмовити її написати адресу на листку, або показати точку на карті, – все марно. Жінка проводжувала лопотіти незнайомі мені фрази. Через хвилин 15 у мене вже здали нерви і я сам відключив мобільний телефон від GPS-навігатора та запустив перекладач. Написав там, мовляв, запишіть сюди місце, куди я повинен весь відвезти, а ще одразу вказав ціну поїздки.

Жінка подивилася на мене здивованими очима, подумала з хвилину і українською, хоч із акцентом, відповіла: «Мені на Північний бульвар 24, зупинитесь біля торгового центру». Тоді замовчав я. Навіщо ж було так довго грати в кіно, якщо могла одразу все пояснити??

Після того випадку я вирішив, що поки біля аеропорту більше замовлень не прийматиму.

Джерело