Мій брат потрапив в неприємну ситуацію, і мама, щоб йому допомогти, продала свою двокімнатну квартиру. Половину грошей віддала Євгену, на другу половину купила собі студію в будинку, що будується. Ключі у кращому разі будуть у неї лише за вісім місяців. Ну, і вона попросилася пожити цей час у нас.

Ми порадилися з чоловіком і погодились. Ми ж постійно на роботі, ситуація тимчасова, стосунки нормальні… були. Тому що мама живе менше місяця, але в нас удома твориться якийсь треш. Її начебто підмінили, їй все не так, нічого не влаштовує. Наші меблі, наша квартира, наш посуд! Вона цілими днями ходить ображена, причому ображається через все, скаржиться знайомим, як їй погано у нас.

Квартира у нас не дуже велика: таке планування зараз називають євродвійка. Окрема невелика спальня та суміщена вітальня-кухня, де ми оселили маму. Інших варіантів проживання у мами, якщо чесно, просто не було: вона працює, платить іпотеку за свою ще недобудовану студію, і винаймати квартиру або навіть кімнату їй було б неможливо – враховуючи, що після отримання ключів у студії потрібно буде робити ще й ремонт, з грошима у мами складно.

При цьому родичів, у яких можна перекантуватися рік безкоштовно, крім нас, у мами немає. Наша квартира, до речі, ще теж поки в кредиті, тому ми змушені багато працювати, щоб швидше її виплатити.

В перший тиждень все було, в принципі, нормально. А потім мама почала нити і скаржитися – диван у нас незручний у вітальні, для її спини дуже незручний. Поїхали, купили їй ортопедичний матрац, поклали на диван. Все одно погано, чи не так! Тепер виходить, вона так спати не може!

У шафі мало місця їй виділили, у комоді їй ящика не запропонували, все в квартирі стоїть криво і косо, все заважає. І що далі, то більше вона нервує, а потім починає сцени влаштовувати. Тут взагалі мені заявила – ви мене виселили, каже, на кухню як прислугу! Я говорю, мам, щось я не зрозуміла. Ти в нашій спальні хочеш жити? Нам запропонуєш у прохідній вітальні розміститися? Мовчить…

Мама лізе все переставляти, наводити свої порядки, зіпсувала варильну панель, упустивши на неї кришку від каструлі, звинуватила, звичайно, нас: каструлі у нас неправильні, мовляв, кришки не підходять, навіщо такі купили взагалі!

Випрала в машинці білі сорочки мого чоловіка з новим блакитним рушником, все пофарбувалося, сорочки на смітник. Спалила мультиварку, бо не вміла нею користуватися. І сказати нічого неможливо – вона не винна, це речі у нас не такі.

Щоб менше перебувати вдома і дивитися на незадоволену маму, ми після роботи стали вечеряти в місті, щоб прийти додому і відразу лягти спати. Мама знову незадоволена – багаті стали, в кафе їсте! Якщо купуються якісь речі, одяг чи взуття – мама теж злиться, не розмовляє цілодобово.

Мені вже перед чоловіком незручно. Він мовчить, нічого не каже, але я уявляю, як йому! Якби це його мама так поводилася, я б такого не терпіла… Загалом, днями я мамі так і сказала, що так у нас справа не піде. Так, у нас тут, може, і не готель європейського рівня, де все для постояльців, але чим багаті, тим і раді. Коли вона просилася до нас жити, умови собі уявляла. Не влаштовують – ми нікого не тримаємо.

Зрештою вона психанула, і живе тепер на роботі у підсобці, третій день там ночує. Я намагалася додзвонитися до мами, вона слухавку не бере. Намагалася зателефонувати з незнайомого телефону – те саме. Писала повідомлення, мовляв, повертайся додому, навіщо ти так з нами. У відповідь отримала: «У мене немає дома, а ви живете щасливо».

Чоловік каже, що вона — доросла людина, сама господиня своєї долі, тому нехай сама вирішує, що їй робити. Але мені не по собі, це ж моя рідна мама. Скільки вона зможе жити по підсобках? Невже там краще, ніж у нас?

Я навіть не уявляла, що у нас до такого дійде. З мамою завжди були нормальні стосунки, вона завжди була жінкою розумною і практичною, принаймні так себе не поводила. Мамі п’ятдесят шість років, вона завжди діяла виважено, а тут таке.

Не розумію, що стало причиною такої її поведінки.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело