Мені 42. Я раніше працював на фірмі свого тестя та після р0злучення він мене зв1льнив. Так захотіла його донька. Та я б і сам звільнився.

Ось тепер мені довелося повернутися в село до батьків. Тут роботи немає, а якщо і звільняється якесь місце, то працювати потрібно як проклятий, а заплатять копійки. А мені б так хотілося втерти носа колишній дружині та тестю та купити власне житло у місті.

Останнім часом я думаю про роботу за кордоном, багато хто серед моїх знайомих уже там працюють та заробляють непогані гроші.

Я розумію, що до заробітчан за кордоном погане відношення, та потрібно ж шукати якийсь вихід. Звичайно з хлібом-сіллю ніхто мене там не зустрічатиме. Проте в будь-якому випадку шансів на краще життя там набагато більше, ніж в забитому селі. Багато хто з моїх знайомих залишилися жити за кордоном та давно влаштували там своє життя.

Я чудово знаю про те, що вони були молодші, ніж я, коли наважились на такий серйозний крок. У них і запалу, і здоров’я трохи більше. Але я не збираюся здаватися. Я маю великі надії на те, що мені вдасться знайти хорошу високооплачувану роботу та залишитись там надовго. Звичайно, не все відразу. Але вода камінь точить, як говорить народна мудрість…

Зараз збираю гроші на закордонний паспорт та на візу. А ще на перебування за кордоном на перших порах поки буду очікувати зарплату. Ще зовсім трішки залишилось. Залишається знайти хорошу роботу, добре, що у мене є знайомі заробітчани. Я не збираюся перебирати роботами, я хоч і старший за тих, хто починає свій шлях, але вже багато чого вмію.

Коли я розповідав про свої плани друзям та родичам, то очікував підтримки, проте цього не сталося та вони всі почали мене відмовляти від цієї ідеї. Не отримав я підтримки та серед своїх колег по роботі. Всі в один голос говорять, що у мене уже не той вік, щоб зважитися на такі кардинальні зміни. Та це не закінчиться нічим хорошим. Вони вважають, що там я нікому не потрібний. Адже щороку туди відправляється багато людей у пошуках хорошого життя, та не у всіх вдається там затриматись.

Зовсім не очікував на таку реакцію від близьких мені людей. Та поки я не можу зрозуміти їх мотиви. Можливо, вони дійсно праві, а можливо, просто заздрять тому, що у разі, якщо я досягну успіху, я матиму більше, ніж вони. Я не збираюся відступати від своєї цілі та тепер все менше їм розказую про свої плани, щоб уникнути чергової хвилі осуду.

Зараз я ще не знаю як мені вчинити. Ризикнути та спробувати змінити своє життя. Не хочеться вірити в те, що вже занадто пізно. А може радіти з того, що у мене є?

Джерело