Живемо ми з чоловіком в селищі. Його сестра і мати є нашими сусідами. У нас в селі є проблеми з гарячою водою. Воду гарячу відключають, коли їм заманеться. У нас з чоловіком троє дітей, ми втомилися залежати від чужої волі, тому придбали електричний водонагрівач.

Після того як його встановили, сестра і мати чоловіка стали постійними відвідувачами нашої ванни. Вони приходили, коли їм заманеться, в будь-який час доби. Могли закритися у ванній на кілька годин. Але це ще не все. Вони не тільки самі милися, свекруха стала до нас ще своє прання тягати. Скаржилася, що пральні машини зло, мовляв, вручну краще. Це все звичайно дурні відмазки, насправді вона просто дуже скупа.

Те, що її витівки завжди нам в круглу суму обходилися, її не хвилювало. Коли я намагалася це до неї донести, вона відповідала, як ні в чому не бувало: — Ну і що? Мій син може за мене і заплатити. Зрештою, мені набридло це паломництво і такі витрати. Я вмовила Сергія встановити мамі водонагрівач, зрозуміло, з дозволу Василини Іванівни.

Ви думаєте це вирішило проблему? Ні! Свекруха до нас ходити не перестала. Пояснювала вона це просто: — Мій водонагрівач мені занадто дорого обходиться. У мене немає таких грошей. — А у нас хіба є? Скільки можна за наш рахунок жити! Але свекруха повторювала свою улюблену фразу: — Мій син може за мене і заплатити.

В один день у мене нерви не витримали. Я їй виставила рахунок за відвідування нашої ванни. Свекруха тоді обурилася: — Я не буду нічого платити в будинку мого сина! Вона буквально відштовхнула мене з дороги і пішла у ванну. Я її зовні замкнула і воду вимкнула. Якщо їй так подобається в нашій ванні, то нехай там сидить.

Музику включила голосніше, щоб її криків не було чутно. Просиділа вона там години дві. Визволив її звідти Сергій, повернувшись з роботи. Після цього вона проклинала мене і кричала, що в наш будинок більше ні ногою. Шкодувала я тільки про те, що не вчинила так раніше.