Похід в магазин був давно обговорений зі свекрухою, Ольга Петрівна ще минулого тижня попросила нас відвезти її в магазин. Коли моя мама про це дізналася, то теж активізувалася і попросилася з нами. Спочатку вона скромно вибирала продукти, але коли побачила візок Ольги, то увійшла у смак.

Набрала точно такого ж, що і у неї, але в кілька разів дорожче. На касі свекруха сама за себе розплатилася. А мати, коли їй оголосили суму, стала журитися, що забула гаманець вдома і попросила оплатити мене. Тільки у мене з собою таких грошей не було. Тоді мати стала вимагати, щоб я використовувала кредитку.

Ми з чоловіком напружилися. Ні я, ні він кредитні картки не любили. Ситуацію врятувала свекруха, вона оплатила мамині покупки з умовою, що гроші їй повернуть. Моя мати обіцяла, що поверне. Я важко зітхнула, розуміючи, що мені з чоловіком доведеться повертати гроші. Моя мама ніколи нікому нічого не повертає.

— Ти ж гаманець вдома забула? Ми якраз тебе з покупками до будинку довеземо, і ти гроші повернеш. — Ну навіщо? Я і сама на транспорті доїду. Навіщо вам напружуватися? До того ж ми не чужі люди, я вам при наступній зустрічі все поверну!

Мати намагалася якось відмовитися, але свекруха була наполеглива. Гроші вона все-таки повернула. Увечері мати дзвонила і скаржилася мені, вимагала гроші повернути. Мовляв, я не дочка, а егоїстка, раз не можу навіть мамині покупки оплатити. І взагалі дурна я, адже вийшла заміж за жебрака.

Ольга Петрівна теж дзвонила, але запрошувала до себе на рибний пиріг, до того ж дякувала, що ми її підвезли. А потім мати не розуміє, чому я так люблю свекруху. Але ж контраст неймовірний!

Джерело