— Мамо, ти знову? — Сердито сказала Соня. – Богдан не потребує житла. До того ж я поряд. — Ти не така відповідальна, як він. Я отримую від нього гроші. Я поділю житло навпіл. Я знаю про твій інтерес до моєї квартири. Соня сказала матері: — Так і я гроші тобі даю. Я також посилаю тобі ліки.

— Через це я поділю квартиру на дві частини. Соня отримала дзвінок від матері за півроку. — Я не хочу, щоб ти конкурувала з Богданом за квартиру. Йому квартира не потрібна. Можна написати договір дарування на тебе. А ти мені – грошей на лі ки та життя.

— Мамо, ти серйозно? – Соня через свою трубку тихо сказала. – Але я зараз на гастролях. У лютому наступного року я повернусь. — Я все розумію. Але серце б’ється, треба їхати швидше. Давай ти складеш довіреність на сина сусідки. Боюся, часу мені не вистачить. Я складу та відправлю електронною поштою.

Просто будь здо рова. *** — Все зробили. Тепер квартира належить тобі. — Дякую мамо. Як ти себе почуваєш? — Нормально. Моє здоров’я покращується.

Соня приїжджала в червні на три дні, поглянула на договір і зблідла: — Мамо, що ти наробила? — Щось трапилося? — У документі про дарування ти вказала, що маєш безстрокове право займати моє житло. — Мені треба підстрахуватися про всяк виnадок. – Через тебе я не можу nродати свою квартиру.

Ти позбавила мене можливості розпочати нове життя. — Ти позбавила себе шансу на нормальне життя. Чекай, доки я віддам Богу душу. Соня пішла куди очі дивляться, зі сльозами на очах.

Джерело