— Ти ж пам’ятаєш, що ми завтра їдемо до мами? А моя майбутня дружина насупила брови. Вона ненавидить мою матір, я це давно зрозумів, і їй плювати на те, що ця жінка одна виховала її ко хану людину. Я по дурості зако хався в зарозумілу дівчину, якій дай лише грошей на шопінг і манікюр, а до мами моєї в село їй гидко їхати.

— Донечко, спробуй мою фірмову страву. Я її чотири години готувала, так втомилася. — Фу, я таке не буду! — Мати весь день простояла біля плити для нас, не будь егоїсткою! Але наречена відводила від нас погляд, дивилася на їжу, як на сміття.

Мати образилася, вся в сльо зах пішла в свою кімнату. — Збирай речі, ми їдемо, — а вона весь день чекала саме цього моменту. — Знову твоя мати дзвонила, сказала, що відправила нам якусь посилку.

Знову свої бридкі огірочки, ох, як набридло. — Думаю, у твоїх батьків не було часу на твоє виховання. Ти не знаєш, що таке турбота, любов, повага до старших.

Я розлучився з нею. Навіщо мені пов’язувати життя з такою жінкою і все життя терпіти її «фу»? Незабаром в моєму житті з’явилася інша. Вона була повною протилежністю ко лишньої. Я не замислюючись одружився на ній. Вона поважала мою маму, із задоволенням їздила зі мною до неї в село і нагадувала дзвонити матері, дізнатися, як у неї справи.

— Донечко, я приготувала для тебе мою фірмову страву. — Мам, ти що, не варто було, я ж знаю, як тобі важко стояти на ногах. Ох, який аромат. Дуже смачно, спасибі.

Джерело