Ми зі свекрухою не спілкувалися майже рік, і я заборонила їй приходити до мене додому. Наприклад, бувало, що після сварки проходив якийсь час, а потім вона поновлювала спілкування і затаскувалася в мій дім, ніби нічого не сталося.

Я збираюся сказати чоловікові, що більше не хочу з нею спілкуватися. Йому шкода мати і я змушена терпіти її приниження. Після цього вдома повноцінна атака: «Це моя мати, ти маєш її поважати», і все це говориться в неприємній манері.

Коли син і онуки хочуть відвідати її, я не встаю на заваді. Я не хочу спілкуватися із цією жінкою проти своєї волі.

Я не розумію, навіщо їй наш контакт, якщо я їй не подобаюсь і вона каже про мене за моєю спиною. Вона знає про нашу спільну ненависть, але це не заважає їй вимагати зустрічі на нашій території.

На відміну від неї, я не можу навіть привітати цю особу після кількох випадків, коли вона принизила мою цінність як особистості, матері та дружини.

Було кілька таких «фальшивих» примирень, але все знову повторювалося. Вона робить це тому, що знає, що вдома буде чергова сварка через це.

А я вже так довго терплю її грубе ставлення, що мені це настільки набридло, що я готова розлучитися зі своїм чоловіком, аби перестати її чути і бачити. Тому я живу як на пороховій бочці.

Спілкуватися з нею конкретно — не випадок, тому що свекруха своєю поведінкою неодноразово показувала, що це возз’єднання їй потрібно лише для особистих цілей.

Я впевнена, що єдине, що я зробила правильно, — це відмовилася від спілкування з нею і не впустила її у свій будинок.

Джерело