Я зараз став усвідомлювати, що ніколи і не любив свою дружину по-справжньому. Коли я одружився з нею, то був зовсім іншою людиною. А моя Настя була гарною, милою дівчиною. Я думав, що краще за неї кандидатуру на роль дружини не знайти. Але не було того вогника у стосунках, та й я не вірив, що таке можливе.

А потім через пару років після весілля я зустрів жінку, яка зачарувала мене з першої хвилини. Я не міг жити, не думаючи про неї. Я познайомився з нею у відрядженні Так моє перше і останнє кохання залишилося службовим романом назавжди, більше я її не бачив.

Я все переживав, у мене душа була не на місці, коли розумів, що Настя для мене зовсім чужа людина. А Настя ж мене дуже любить, все робить для нашого будинку,

нар одила мені двох дітей. Я розумію, що зараз просто так не можу покинути її та піти. Все ж таки вона витратила на мене найкращі роки свого життя, їх ніхто не поверне. Мені просто набридло весь час вдавати. Коли ми з друзями та нашими дружинами збираємось десь загородом або на дачі, то всі сидять і веселяться.

А я лише вдаю, що мені добре. Тому що усвідомлюю, що мені просто навіть фізично неприємно перебувати поруч із Настею, я не сприймаю її як дружину, але так її шкода, вона для мене старається, хвилюється,

все робить на найвищому рівні. А потім Настя мене дратує, дуже сильно. Вона або реально не знає, або прикидається. Запитує мене: -Завтра треба поїхати на вулицю Садову будинок 6, там замовила штори для зали.

А де це? Мене просто дратують такі моменти, адже вже давно вигадали навігатор, або можна просто включити карту і подивитися. З одного боку, це дрібниця, але мене це все більше і більше відокремлює від Насті.

Джерело