До візиту сватів я готувалася дуже ретельно. Так у нас у селі заведено. У моєму дитинстві, коли приїжджали родичі, батьки могли навіть порося зарізати. Стіл завжди ломився від частування. Я провела біля плити два дні. Були в мене готові і салати, і м’ясо, і закуски, і десерти. Я запаслася морозивом та іншими солодощами до їхнього приїзду.

Сватів до цього я бачила тільки раз, ми зустрічалися на нейтральній території в кафе. Перше враження вони справили сприятливе. Обидва вони люди освічені, живуть у місті, працюють в університеті викладачами.

Я була рада, що син вибрав дівчину з такої доброї родини. Перед ними мені не хотілося впасти в багнюку обличчям, тому всі мої страви були приготовані ідеально. Василь та Лариса приїхали, ми дуже приємно посиділи. Я спочатку переживала, що ми можемо не знайти спільних тем, адже сама я зі звичайної сім’ї, вищої освіти я не маю.

Але все пройшло чудово, ми порозумілися. По них було видно, що вони добре поставилися до нашої родини. Увечері до нашого застілля приєдналися і син мій з невісткою. На прощання свати запросили наступного тижня у гості. Коли настав той день.

Я причепурилася, навіть сукню нову купила, спекла свій фірмовий торт, щоб не порожніми руками йти в гості. Коли ми приїхали, я дуже здивувалася. Стіл був порожній. Лариса люб’язно поцікавилася: -Вам каву чи чай? Ми попили чай, поїли торт. Лариса розхвалювала мої кулінарні таланти.

Мені це лестило, хоча я і була дещо розгублена. Звичайно, все це не вплинуло на наші стосунки. Люди досить різні. А як ви зустрічаєте гостей?