Днями був день народження у матері мого зятя; він поїхав, а дружину з сином вдома залишив. Відносини зі свекрухою у дочки не склалися з самого початку. Вони не спілкуються вже тринадцять років, а онук бабусю майже не бачив. Свекруха сама собі навигадувала, що дівчинка моя цю дитину нагуляла.

Як побачила дитину в пологовому будинку, сказала, що не їх. Від її слів усі були здивовані. Така поведінка свекрухи була не зрозумілою, тому що молоді одружувалися з любові. Моя дочка красуня і розумниця, за чоловіком добре дивиться, в будинку завжди чистота і затишок,

дитина нагодована, охайна, добре вчиться. Вся проблема була в тому, що, коли вони зіграли весілля, доня моя була вже з невеликим животиком. Свекруха вирішила, що дитина від іншого. Добре хоч у зятя таких дурних думок не було. Скільки разів він просив матір закрити цю тему — без толку.

Ще під час вагітності вона доньці скандали і допити влаштовувала — від кого дитина. Але і на цьому не заспокоювалася, знайшла якийсь папірець з тестом на батьківство, і намагалася довести синові, що дитина не від нього. Папірець у руки нікому не давала. Доньці набрид цей цирк, вона з чоловіком здала цей аналіз, який показав 99% батьківства зятя. Вона показала відповідь свекрусі, і після цього перестала з нею спілкуватися.

Навіть імені її не дозволяє в будинку вимовляти. Так вже більше 10 років. А от зять з матір’ю чудово спілкується, їздить до неї, допомагає чим може, і донька моя і не проти, що чоловік їздить до матері, каже: мати — святе.

Але особисто я їх не розумію: яким би зять у мене не був прекрасним, тільки з-за цього всі плюси перетворюються на мінуси. Чи, може, я перегибаю палицю і все-таки зять надходить правильно? Напевно, мені не варто втручатися в їх рішення…

Джерело