Ми з чоловіком живемо в цивільному шлюбі майже чотири роки, до цього він був одружений і у нього є донька. Його колишня дружина пішла від нього, коли у свекрухи стався напад і з-за цього потрібно було доглядати за нею. Колишня просто забрала дитину, пішла з дому і подала на аліменти.

Відхід дружини чоловік сприйняв як зраду. Тоді йому довелося частково перейти на віддалену роботу, щоб піклуватися про матір. Він шукав доглядальницю, без сторонньої допомоги не впорався б. Так ми і познайомилися: я працювала медсестрою і жила в сусідньому будинку, а сусіди і порекомендували мене, як доглядальницю. Коли ми почали зустрічатися,

я не думала, що це буде серйозно. Тоді у мене був складний період, тільки розлучилася з коханим чоловіком і його більше сприймала як тимчасове розраду. Спочатку ми тільки зустрічалися кілька років, а потім я переїхала до нього, ми жили непогано, допомагали і підтримували один одного у всьому.

Він говорив, що штамп у паспорті нічого не вирішує, а навпаки псує. З часом щось змінилося, мені не хотілося більше так жити, в його квартирі без будь-якого статусу, без перспектив на майбутнє, без дітей. Його все влаштовувало, він нічого не обіцяв з самого початку. На моє бажання мати дітей він погодився.

Завагітніла я майже відразу, тільки от не подумала до цього настояти на офіційних відносинах. -Хай підросте трохи, а там вирішимо чи ти теж аліменти хочеш?- говорить він. Я була в розгубленості, він хотів, щоб я одна ростила дитину?

Я звичайно ж сказала, що він повинен забезпечити нас, на що просто похитав головою. І як мені зараз вчинити: кидати чоловіка і бути матір’ю-одиначкою, бо не хочу тиснути на чоловіка теж, але й продовжувати жити в нерозумінні немає сенсу.

Джерело